Ішов вовк лісом, бачить: дятел дерево довбає. Говорить він дятлові:
- Ех ти, дятел, дерево довбаєш, а меду не їв. А дятел відповідає: - Ех ти, вовк, сірий бік, баранів так овець тягаєш, а гарної шуби не нашивав. Заплакав вовк від образи й пішов. Зустрічає по дорозі лисові. Запитує лисиця: - Що, кум, плачеш?
- Як же мені не плакати? Дятел сказав, що я-де баранів так овець тягаю, а гарної шуби не нашивав.
- Геть там на лузі, - говорить лисиця, - жеребець прив'язаний. Витягни із землі кілочок, мотузку на себе на - мотай і тягни жеребця у ліс. Ось тобі й шуба буде.
Зробив вовк, як лисиця сказала. Пішов, витягнув кілочок, намотав на себе мотузку. Злякався кінь, рвонувся так помчався додому прямо по купинах, по вибоїнах. А лисиця слідом біжить, кричить:
- Вовк-Куме, хоч за ворота вхопися! Вовк-Куме, хоч за ворота вхопися!
Влетів кінь у двір, збіглися отут баби з вилами, мужики із сокирами й - на вовка. Так хазяїн собі віл - чию шубу справив.