Пасе парубійко біля озера свиней і мотузку у'є, щоб пастали залатати. А отут вилазить із озера рис і запитує:
- Що це ти робиш?
- Мотузку у'ю, прагну усе озеро у петлю захлиснути так у один вузол стягти.
- Не роби ти цього, а? Куди ж я зі своєю бабою так чертенятами подіюся?
Парубійко відповідає, що не може від свого відмовитися: дуже вуж довго він над мотузкою трудився. А чорт зі шкіри лізе, умовляє, обіцяє парубійкові всі що завгодно, аби тільки той озера не торкав.
Парубійко й говорить:
- Насиплеш повну маточину грошей, тоді відступлюся. Зрадів чорт. Через три дні, говорить, із грішми
Повернуся.
Покамест він за грішми бігав, парубійко вирив яму глибоку-преглибоку, а зверху колесо поклав. На третій день прибігає чорт із величезним мішком грошей і давай їх у маточину сипати. Сипле, сипле, увесь мішок висипав, а маточина всі порожня. Полетів назад, ще мішок притяг — маточина всі порожня. Вірно, півроку рис возився, але маточини так і не наповнив.
Робити нема чого, помізкував чорт і говорить:
- Грошей у мене більше ні, тільки озеро ти однаково торкати не смій, тому що я сабоніше тебе. Давай подивимося, хто кого перекричить.
Погодився парубійко. Ось закричав чорт благим матом, так що земля затряслася, шматки повторюй небесної на землю посипалися. А парубійко хоч би що — ходить, камінчики якісь підбирає. Запитує чорт:
- На що вони тобі?
- Вуха заткнути, а то як я гаркну — відразу оглухнемо.
- Що? Уже начебто й оглухнемо! - злякався чорт. - Тоді краще не репетуй. Підемо силою поміряємося — хто далі камінь закине.
Добре. Схопив чорт камінь, так як запустить у небо — тільки години через три звалився він назад, так так у землю й зарився.
А парубійко побрав у чорта ключку й розглядає, у руках крутить. Чорт запитує:
- Що ти її розглядаєш?
- Так ось дивлюся — шкода ключк-те. Адже якщо я її кину, раніше чому через три роки не повернеться.
- Ні, ні, не закидай: дуже вуж ця ключка мені дорога, вона ще прапрадедова. Підемо краще наперегони бігати.
Добре. Помчався чорт вихром, а парубійко посміюється:
- Та тільки-те? Я й ганьбитися не прагну, бігаючи з тобою. Ганяйся краще з моїм братиком.
Підвів він риса до великого каменю, поруч якого заєць лежав, так як крикне:
- Агов, косою, пішов!..
Заєць як здійнявся, закинув вуха за спину й полетів через кущі й галявини.
- Бачив? - хвастається парубійко. - Ось як мій молодший братик бігає. Але ж він ще ноги за плечі закинув — і те геть як несеться. А що буде, коли він ноги у хід пустить!..
А чорт і насправді прийняв вуха за ноги, через плечі перекинуті.
Дивується чертяка:
- Якщо вже ти, парубійко, такий хват, так що ж у тебе за батько після цього? Показав би ти мені його, а?
- Це можна. Пішли!
Повів парубійко чорта полями до будинку. По дорозі побачили борону.
Чорт отут як отут:
- Що це за шкребок?
- Це батьків гребінь, волосся він їм розчісує. Ідуть далі, побачив чорт ковзанка, якою землю бороновану накочують.
- А це що?
- Цією штукою батько у трубці колупає. Ідуть далі, побачили соху.
- Це що за дивина?
- А цим батько ніс прочищає. Ідуть ще далі, побачив чорт вулики у саду.
- Це що?
- Це мого батька окулярники. Він адже у мене вже старенький, без окулярів бліх ловити не може.
- А це що за комашки біля окулярників кружляються?
- А це блохи і є, вони часом і у окулярника набиваються.
Отут уже розв'язав чорт сам переконатися — чи правда, що у окулярах краще видне. Підскочив до вуликів, почав до них приміряти. А бджоли на нього як накинуться, як пішли його жалити — заверещав чорт, ноги у руки — і бігти.