У однієї бідної вдови було п'ятеро синів. Чотирьох вона рано віддала у люди, а будинку залишила тільки молодшого. Хоч хліба у них і обмаль, росте хлопець, як на дріжджах, і на восьмому році вісім пур зерна, немов перинка, підкидає.
А як підріс, то сили став небаченою. Пішов якось раз молодий богатир у ліс за дровами й сміху заради притяг додому толстенную ялину разом з коріннями. Іншим разом, коли таку ж ялину виривав, побачив він мисливця з рушницею на плечі й привітно запитав:
- Ну як, підстрелив кого-небудь?
- Встигну ще! - відповідає мисливець. - Прагну нині ввечері за сто верст до одному дубу прогулятися. На суку того дуба сидить маленький комарик. Цьому-Те комарикові прагну я ліве око прострелити й додому засвітла повернутися. Почув це молодший син і пішов разом зі стрільцем. Ідуть вони, про той про
Сем говорять, і виявилося, що вони брати. Так вони несподіваній зустрічі обрадувалися, що не помітили, як тридцять верст відмахали. Раптом бачать: іде людей, насвистує/ шапка набекрень зрушена - того й дивися звалиться. Хто веселий, той поговорити не ладь. Зупинили брати свистуна, запитують:
- Що це у тебе шапка на одному юшці висить?
- Якщо я шапку прямо надягну, то на стінах будинків і по краях шапки бурульки намерзнуть.
Слово за слово, і виявилося - він теж їх брат. Не став він роздумувати й пішов із братами. Відмахали вони ще тридцять верст, бачать: людей черевик з ноги стаскивает.
- Хіба босоніж краще? - запитали брати.
- Так не можу я інакше, - відповів той, хто роззувався, - як крок у черевиках ступлю, так затягає мене бог звістка у яку далечінь.
Та цей пішов із братами. По дорозі розговорилися, і виявилося, що й четвертий - їх брат. На дев'яностій версті зустрічають вони ще молодця, а він одну ніздрю собі заткнув. Запитують його брати:
- Навіщо ти собі ніздрю заткнув?
- Так коли я обидві ніздрі відкрию, - відповідає, - такий вітер підніметься - на шість млинів вистачить.
- Не інакше як ти наш брат. Нам саме п'ятого бракує. Розговорилися вони. Так і є - брат! Пройшли п'ятеро братів, бовтаючи, десять верст, що залишилися, прострелили комарові ліве око й розв'язали до заходу відвідати бабу мати.
Нагостились вони у матері вдосталь і надумали піти до короля на заробітки.
У королівському палаці вони довідалися, що король обіцяв видати свою дочку заміж за того, хто її у бігу пережене.
- Отут і роздумувати нема чого! - закричав брат, який знімав черевик, і викликався бігти наперегони із принцесою.
Дав король обом - принцесі й скороходові - по кухлю у руки й велів принести води із ключа, який перебуває там, де сонце встає. Якщо скороход обжене принцесу, то завтра ж весілля!
Швидко біжить принцеса, немов куріпка. А скороход вуж давно із ключа води зачерпнув, на півдороги приліг на старих кінських костях та й заснув. А принцеса, як повз бігла, побачила, що він спить, виплеснула воду з його кухля й далі біжить. Стрілок відразу вистрілив і вибив кістка у брата з-під голови. Той прокинувся, око не продерши, у другий раз до ключа за водою збігав і першим до короля повернувся.
Але король не віддає принцесу. Торгувався він, торгувався й умовив-таки скорохода побрати замість принцеси мішок золота, такий великий, який тільки його брат-силач на собі віднести зможе. Поки семеро кравців мішок шили, заманив король п'ятьох братів у світлицю, де замість стін були печі, і велів ці печі топити так, щоб вони докрасна розжарилися.
Брат, що шапку набекрень носив, тільки присвиснув:
- Нічого, нехай собі топлять, скільки влізе! Ось надягну свою шапку прямо, відразу похолодає.
Так воно й було. Три дні й три ночі топили печі. Вони вже потріскалися від жари, а у світлиці тепліше не стало.
На третій день король надивуватися не може: живі! Але мішок для грошей уже пошитий, і, прагнеш не прагнеш, треба розплачуватися. Вигребли гроші з однієї комори, вигребли з інший, а мішок-те наполовину порожній! Усе комори Підчисту вигребли, і тільки тоді мішок наповнили. Скинув силач величезний мішок собі на плече так легко, немов у ньому полова, і покрокував. А скороход і інші брати за ним ідуть.
Пошкодував король свої гроші. Кликнув він солдат і наказав їм мішок відібрати. Але отут ветродуй відкрив затиснуту ніздрю, і всіх солдатів, немов дим, назад віднесло. Тільки один солдат у коріннях дерева заплутався. Він і нині там видний, якщо на вивернуте коріння бачили подивитися.