За давніх часів правил нашим королівством старий государ. Усі б нічого, так тільки не було у нього сина, а стало бути, не було спадкоємця. Король горював так журився. Небо, видне, зглянулося над ним, і незабаром королева Чантхеви народила, але не дочку або сина, а золотий равлика. Був равлик завбільшки із черпак, який роблять зі шкарлупи кокосового горіха. Довідався цю новину король, страшно засмутився. Покликав своїх найближчих придворних і став з ними радитися, як бути. Вельможі лише у здивуванні розлучали руками. Але один з них, самий старий і самий знатний, наблизився до короля й тихенько сказав:
- Золотий равлик - дурний знак, передвіщає він великі лиха.
Злякався король і повелів прогнати королеву Чантхеви зі стольного градів.
Нещасна королева загорнула равлика у ганчірку й побрела куди ока дивляться.
Одного разу ввечері виявилася вона у гірському селищі й попросилася на нічліг до старих чоловіків. Подружжя ці були бездітними. Вислухали вони історію бідної жінки, і стало їм дуже її жалко. Вони запропонували їй залишитися у них у будинку й стати їх приймальні дочкою. Чантхеви погодилася. З тих пір королева щоранку йшла разом зі старими у гори й ретельно обробляла поле. А ввечері верталася додому. Так тривало багато днів.
Ось одного разу повернулися вони з поля, дивляться, у будинку прибране, смачна вечеря приготовлена. Здивувалися старі й Чантхеви, та й обрадувалися. Але скільки вони не думали, не ворожили, так і не зрозуміли, хто ж у будинку прибрав і вечерю сготовил. На інший день приходять із поля, знову вечеря чекає. Чудеса!
Розв'язала королева Чантхеви дізнатися, що ж це за помічник завівся у будинку. Ранком зібралася вона, як завжди, зі старими у поле, але з півдороги повернулася до будинку, сховалася й стала чекати. Бачить, ганчірка із золотим равликом заворушилася, вузлик сам собою розв'язався й із золотої черепашки з'явився юнак, писаний красень, з особою розумним, поставою величної. Чантхеви вибігла моторно, схопила черепашку й розбила її на дрібні шматочки. Так у будинку з'явився прекрасний юнак, який відразу визнав Чантхеви своєю матінкою й був наречений іменем Санг Тхоонг.
Юнак був здоровішим і сабоним, любив матінку й був їй турботливим сином, а дідуся й бабусю шанував.
Незабаром про надзвичайного юнака довідалися й у королівському палаці. Підступний вельможа нашіптував королеві, що прекрасний юнак - злий дух і найкраще передати його катові. Так король і зробив. Тільки меч ката виявився неспроможним проти Санг Тхоонга. Тоді кат прив'язав до його шиї камінь побільше й кинув юнака у ріку.
Довідалася про це королева Чантхеви, залилася горючими сльозами. Щовечора ходила вона до ріки, і капали її сльози у мутні води. Не знала королева, що її син потрапив у підводне царство, що річковий владика не дав йому загинути й доручив красуні Пхантхурак доглядати за ним. Тільки не відав річковий владика, що красуня ця - зла чаклунка, що побрала вона юнака до себе у будинок, щоб при зручному випадку розправитися з ним.
Щораз, коли Пхантхурак ішла з будинку, вона карала Санг Тхоонгу у жодному разі не відкривати її Спокої, не заглядати у скриню. Санг Тхоонгу це здалося підозрілим.
Одного разу Пхантхурак попередила, що йде з будинку надовго. Тільки вона вийшла за поріг, юнак негайно відкрив її Спокої й обімлів: колом валялися людські кості й черепа. Отут-Те він зрозумів, що потрапив у руки злої чаклунки. Бачить Санг Тхоонг, коштують два глечики: один із золотою водою, іншої - зі срібної. Сунув він палець у глечик із золотою водою - палець золотим став. Підбіг він скоріше до скрині й відкрив його, а у скрині - одяг, туфлі й спис. Одягся Санг Тхоонг, сунув ноги у туфлі й негайно відчув, що став набагато вище ростом і знайшов здатність літати. Зрадів юнак: тепер-те йому вдасться полетіти від злої чаклунки. Але Санг Тхоонг боявся, що вона може ось-ось повернутися, тому він скоріше зняв одяг і туфлі й сховав усе це знову у скриню. А золотий палець перев'язав ганчіркою, нібито ненароком його поранив.
Через два-три дні господарці знову знадобилося надовго відлучитися з будинку. Юнак негайно прошмигнув у її Спокої, зачерпнув черпаком золотої води й став нею обливатися. Хлюпне золотою водою на ногу - нога стає золотою, на руку хлюпне - рука золотим світлом заграє. Незабаром усе тіло Санг Тхоонга засвітилося золотом, став він немов золота статуя у храмі. Тоді юнак відкрив скриню, надяг чарівний одяг, потім сунув ноги у чарівні туфлі й побрав спис. Відірвався він від землі й полетів туди, де нагромаджувалася висока гора. Але перш ніж на гору злетіти, він догадався завалити гірську стежку каменями - про всякий випадок.
Вернулася додому зла чаклунка, бачить, зник Санг Тхоонг. Кинулася вона у свою кімнату за чарівним одягом - а одягу тієї немає. Та й чарівні туфлі зі списом пропали. Зрозуміла Пхантхурак, що юнак утік від неї - видне, у гори полетів. Кинулася вона було у погоню за ним, так гірська стежка каменями завалена, пройти не можна. Зрозуміла зла чаклунка, що без чарівного одягу, чарівних туфель і списа прийшов їй кінець. Але перед тем як умерти, надряпала Пхантхурак на скелі чарівні заклинання. Хто заклинання ці розгадає, знайде здатність розмовляти мовою птахів і звірів, зможе викликати їх на допомогу. Надряпала Пхантхурак заклинання й випустила дух.
Побачив юнак, що злій чаклунці прийшов кінець, негайно спустився з гори й без праці розгадав чарівні заклинання, які на скелі були надряпані.
Потім відправився він у столицю сусіднього князівства. Санг Тхоонг розв'язав сховати від людей, що осягся таємницю чаклунства й гарний собою, тому прочитав він заклинання й перетворився у юродивого зі скорченими руками й ногами. Та став називати себе Чау Нго. Ніхто не праг такого виродка навіть до себе на поріг пустити, тому доводилося Чау Нго ночувати прямо на вулиці й харчуватися тим, що йому з жалості кидали пастухи.
А у князя того міста не було спадкоємця. Із семи князівських дочок шість минулого видані заміж, залишалося знайти гідного чоловіка для самої молодшої, сьомої князівни, яку кликали Рочана. Славилася Рочана красою, принци із сусідніх королівств навперебій сваталися до неї, але всі вони були їй не по вдачі. Це дуже засмучувало князя-батька. Тому одного чудового дня скликав він найближчих придворних і повелів:
- Накажіть воїнам зібрати всіх юнаків міста, нехай князівна вибере нареченого!
Побігли придворні й негайно веліли воїнам зібрати у палац неодружених молодих людей із усього міста. Князівна Рочана вийшла до них з вінком із запашних квітів у руках, довго ходила серед юнаків, уважно оглядала кожного, але так і не вибрала собі нареченого. Запитав князь у своїх придворних:
- чи Всіх неодружених молодих людей привели ви сюди?
- Так, ваша високість, - відповіли вельможі.- Немає тут тільки хлопця по імені Чау Нго, але він такий виродок, такий потворний, що ми не зважилися покликати його у палац, щоб не ображати вашого зору.
- Покликати негайно цього Чау Нго! - повелів князь. Він розв'язав побавитися.
Привели хлопця у палац, уразилися всі, який він виродливий так обірваний. Усе цуралися його, усе відверталися від нього. Князеві теж було невміч дивитися на цього виродка, і він непомітно відвів погляд убік. Але ось Чау Нго наблизився до князівни й раптом перетворився у красеня Санг Тхоонга. Правда, тільки князівна бачила, що перед нею прекрасний юнак, іншим же видалося, начебто він усі той же Чау Нго - огидна істота зі скорченими руками й кривими ногами.
Усе застигли від жаху.
- Бідна, бідна наша князівна, - заговорили придворні.
Та раптом бачать: князівна радісно запосміхалася й, замість того щоб з відразою піти, легкою ходою пішла назустріч Чау Нго й надягла йому на шию віденок із запашних квітів. Та придворні, і простий люд - усе роззявили роти від здивування, а фрейліни князівни у страху отпрянули назад.
Страшно розгнівався князь: він адже праг тільки розважитися. Та відразу повелів князівні Рочане вбиратися подалі з міста разом із Чау Нго. Про себе він розв'язав, що придумає спосіб, як позбутися зятя-виродка.
Вигнана з міста князівна анітрошки не горювала, вона жила дуже щасливо зі своїм чоловіком Санг Тхоонгом. Жили вони у злагоді й спокої так ретельно трудилися на поле.
Але одного разу до них у будинок наскочили воїни князя, схопили Санг Тхоонга й привели у палац. Князь повелів своїм шістьом улюбленим зятям і сьомому, нелюбимому, Санг Тхоонгу, відправитися на полювання. Прагне, мол, князь довідатися, хто з них самий митецький мисливець. Шістьом зятям князь дав чудові луки й швидконогих коней, а сьомого - Санг Тхоонга - відправив з голими руками. Наказав князь відрубати голову тому з мисливців-зятів, який насмілиться з'явитися назад без видобутку. Побачили шестеро зятів, що чоловік сьомої князівни зібрався на полювання йти навіть без мисливського ножа, і давай потішатися над невдачливим мисливцем, але той і слухати не став їхні уїдливі жарти і як ні у чому не бувало відправився у ліс.
Там скликав він різних звірів, і відправилися вони у шлях. А шість інших зятів нишпорили, нишпорили по лісу, але так і не піймали ні однієї навіть найменшої звіринки. Їдуть вони по лісу, горюють, раптом бачать, іде Санг Тхоонг, довкола нього звірів зібралося сила-силенна, та ще він зі звірами розмовляє на їхній мові. Спочатку горі-мисливці не повірили своїм очам і вухам, а потім кинулися усе до Санг Тхоонгу й почали його просити, щоб він поділився видобутком і дав кожному хоча б по одному звірові. Весело розсміявся Санг Тхоонг і сказав:
- Ну що ж, вашому нещастю я можу допомогти, дам кожному з вас по одному звірові, але з умовою: за це прийде у кожного з вас ледве надрізати ніздрю. Згодні?
Шістьом горі-мисливцям не залишалося нічого іншого, як погодитися: жити з надрізаною ніздрею Усе-таки краще, чим залишитися без голови. Приплели зяті-невдахи зі своїм небагатим видобутком у палац. Побачили їхніх дружин, дуже здивувалися й у один голос запитали:
- Як вийшло, що всі ви з'явилися з лісу з надрізаними ніздрями?
Мисливці не прагли говорити правду.
- Дикі звірі поранили нас, - пробурчали вони у відповідь.
Довідався князь, що Санг Тхоонг повернувся з багатим видобутком, і дуже здивувався, адже у цього зятя не було ні лука, ні коня, ні навіть мисливського ножа. Князь ще більше розсердився.
Незабаром він знову призвав до себе шістьох своїх улюблених зятів і сьомого, нелюбимого, Санг Тхоонга, повелів він їм рибу ловити. Захотів князь довідатися, хто з них самий митецький рибалка. Шістьом зятям князь дав і човна, і мережі, а сьомий зять - Санг Тхоонг - повинен був ловити рибу голими руками. " Цього разу цей бридкий виродок напевно стане видобутком водяного дракона", - зловтішався князь.
Але усе вийшло зовсім не так. Вийшов Санг Тхоонг до ріки, скликав риб, наловив скільки душі завгодно й поніс до палацу, а інші шестеро зятів, як не билися, не піймали ні єдиної, самої дрібної рибини. Ні вудкою не піймали, ні мережею. Волею-Неволею довелося їм знову просити Санг Тхоонга допомогти їхньому лиху. Цього разу кожний з них втратився краєчка вуха, але зате одержав від Санг Тхоонга по гарній рибині.
Побачив князь, що Санг Тхоонг наловив голими руками безліч усякої риби, розлютився пущі колишнього, однак не подав і виду.
Незабаром обрушилося на князівство страшне нещастя: полчища ворогів підступили до самого міста. Повелів князь воєначальникам зібрати військо, розтрощити ворогів. Але не отут-те було: ворог виявився дуже сабоний, гинули воєначальники один за іншим. Тоді князь повелів вийти на бій шістьом своїм улюбленим зятям. Але всі шестеро тремтіли від страху, поборотися з ворогами так і не вирішилися. Прогневался князь, та й страх його обуял. Отут-Те він і згадав про свого сьомого зятя, Санг Тхоонге, і повелів покликати до себе князівну Рочану.
- Лихо спіткало велика, - мовив князь. - Вороги напали на князівство, того дивися, доберуться вони до стін князівського палацу. Скажи своєму виродкові, нехай покаже всім уміння так молодецтво. Виручить нас із лиха - нагородимо його щедро!
Повелів князь розшукати для Санг Тхоонга стара латана збруя.
- Для цього красеня й такі зійдуть! - сказав він у серцях.
Звалила князівна Рочана на плечі стара латана збруя й побрела додому. Розповіла вона чоловікові, яка напасть загрожує її рідній землі. Глянув Санг Тхоонг на стареньку збрую, гірко посміхнувся, але Усе-таки надяг їх на себе. Потім прихопив чарівний спис і відправився воювати. Багато ворогів побив він, і ворожі полчища розсіялися.
Звернувся Санг Тхоонг у могутнього богатиря, і стара латана збруя заблискала на ньому, як новенькі. Осідлав він бойового коня й з величним видом у'їхав у стольний гради, назустріч йому висипали жителі, радісно кричали й махали йому руками.
Побачив це князь, зовсім переполошився. Розв'язав він, що з'явився богатир, ниспосланний самим небом, а тому негайно схилив коліна й молитовно склав руки на груди.
- Уклінно прошу вас, богатир, ниспосланний самим небом, подарувати у палац. Чекає вас золотий трон, тепер він по праву належить вам, - вимовив князь.
Але отут підбігла до князя його дочка Рочана, допомогла піднятися з колін і заговорила:
- Панотець, невже не довідалися? Це не богатир, ниспосланний небом, це мій чоловік!
Князь не відразу повірив дочці, а коли переконався, що це так, зрозумів, що обійшовся зі своїм зятем дуже несправедливо, і від душі покаявся. Він щедро нагородив Санг Тхоонга, а зрештою передав йому свій трон. Санг Тхоонг розшукав свою матінку, королеву Чантхеви, і була у них щаслива зустріч. Звістка про те, що золотий равлик перетворився у самого прекрасного, самого митецького принца, якого коли-або знало королівство, дійшла до слуху короля. Довідався він історію свого сина, покаявся, і повелів своїм вельможам доправити до нього у палац Чантхеви, і прийняв її з пошаною. З тих пір король спокійно доживав свої роки, а Санг Тхоонг став королем, красуня Рочана - королевою. Настало у королівстві процвітання, а у королівську сім'ю прийшло щастя.