Гунуна й цариця вітрів

21-09-2016, 12:30 | Лакські казки

Жила на світі дівчина Гунуна. Умерли у неї батько й мати. Залишилася дівчина круглою сиротою. Та побрав її до себе дядько по батькові. Дядько була добра людина, жалував племінницю. Але його дружина й дочка не злюбили сиротку. Усю важку роботу у будинку на неї звалили. Гунуна й вовна чесала, і нитки пряла, і сукно ткала, і хліб у поле жала...

А дядина дочка жила білоручкою. Сама ні за яку роботу не бралася, а над Гунуной насміхалася. Прозвала її замазурою.

Не розчеше Гунуна вовна на термін, як їй дядина дружина накаже, не подоїть вчасно корову – залишать Гунуну голодної до ночі, а то поб'ють. Навіть узимку не було у неї ні теплого одягу, ні черевиків. Ходила боса, у мотлох давши лохмоттях.

Мотала одного разу Гунуна у дворі вовняну пряжу, поклала моток на коліна, а вітер дунув і відніс моток у поле.

Побігла Гунуна вовна доганяти, але куди там! Вітер ніс моток усе далі й далі. Гналася Гунуна за мотком, поки не стемніло, – так і не піймала.

Додому повернутися дівчина побоялася. Ніч провела на траві між каменів, а ранком знову прийнялася шукати свою пряжу. Довго бродила, заблудилася, де її будинок тепер, не знає.

Пішла Гунуна, куди ноги несуть, і зустрівся їй на шляху великий струм. На цьому току три велетні молотили чисте золото.

- Не чи потрібна вам моя допомога?

Велетні обрадувалися.

- Нам ще вчора треба було обмолот закінчити, – сказав старший. - Так ось не попоралися. Працюємо зі світанку, і їду приготувати колись. Звари нам хинкал (Хинкал - борошняне блюдо з м'ясом)!

Сходила Гунуна за водою. Знайшла у велетнів у припасі борошно й баранину, зварила хинкал на славу. Їли велетні й похвалювали.

- Що робиш ти одна у наших місцях, без батька, без брата? - запитали вони, коли наситилися.

- Я сирота. Вітер відніс у мене моток вовни. Ось я й ходжу, шукаю його. Не знайду, поб'є мене дядина дружина, з будинку вижене...

- А ти вибери собі одного з нас у чоловіки, який поглянется, і залишайся з нами. Ми тебе нікому у образу не дамо.

Подякувала Гунуна за честь і говорить:

- Коли настануть дні осені й наречені будуть вибирати наречених, кидаючи у них червоні яблука, приходите й ви. Там усі й вирішиться. А зараз мені треба мою пряжу відшукати.

- Тоді не ходи так даремно. Піди до цариці Вєтров, поскаржся їй, попроси, нехай велить вітру повернути твою пряжу.

Та велетні розповіли їй, як знайти царицю Вєтров:

- Іди всі прямо. По шляху тобі зустрінеться ще один струм. Там ти побачиш наших братів. Вони тобі вкажуть дорогу далі.

Подарували велетні Гунуне на прощання пригорщу золота. Зав'язала вона золото у хустку, відправилася у шлях.

Ішла, ішла й зустріла жінку, що несе на спині двох маленькі дітей. По щоках її текли сльози.

- Що з тобою? Про що ти плачеш? - ласкаво запитала Гунуна.

- Чоловіка мого вбив злий змій ашдага, а мене з дітьми вигнав з дому, – ще горше заплакала жінка. - Залишилися ми, бідні, без даху, без захисника, і немає на що мені шматок хліба купити...

Розв'язала Гунуна хустка. Віддала жінці золото – подарунок велетнів. Далі пішла.

Незабаром побачила вона струм. На цьому току три велетні лопатили купи самоцвітів. Привіталася дівчина, побажала, щоб робота спорилася, запитала:

- Не чи потрібна вам моя допомога?

Обрадувалися велетні.

- Із учорашнього дня не їли, – говорять. - Квапимося скінчити роботу. У нас є оленина, приготуй нам кавурму (Кавурма - печеня).

Гунуна збігала за водою, порубала м'ясо, приготувала казан кавурми, такий, що пальці оближеш. Велетні їли так похвалювали.

- Куди шлях тримаєш? - запитали вони, наситившись.

- Вітер відніс у мене моток пряжі. Я його шукаю. Якщо не знайду, поб'є мене дядина дружина, з будинку вижене...

- А ти вибери собі одного з нас у чоловіки, який по душі прийде. Інші стануть тобі братами. У образу нікому не дамо!

- Спасибі! - відповіла Гунуна. - Як настануть дні осені, приходите, кидайте червоні яблука. Тоді й розв'яжемо. А мені треба свою пряжу знайти.

Подарували їй велетні жменя самоцвітів, проводили, поки дорога за далекі схили не повернула. Ішла, ішла

Гунуна, і зустрілася їй старезна бабуся з милицею.

- Далеко чи до замка цариці Вєтров, матінка? - запитала Гунуна.

- Близько, мила, – відповіла бабуся. - Тільки вона ніколи будинку не сидить, по полях, по горах, по ущелинах літає... А замок її вартують остророгие тури й зубасті тигри. Вони вічно голодні... Турам цариця Вєтров дає м'ясо, а тиграм – сіно. Ти поклади сіно перед турами, а м'ясо – перед тиграми. Вони й пропустять тебе у замок.

- Спасибі! - подякувала Гунуна від душі й насипала бабусі самоцвітів у долоню.

Прийшла Гунуна у замок цариці Вєтров. У дверей лежали взяті на ланцюг остророгие тури й зубасті тигри. Дала дівчина турам сіна, тиграм – м'яса, а вони пропустили її у замок.

Оглянула Гунуна всі навколо – ніде ні душі. Порожньо було у замку, і брудно, і порошно, павутина висіла у всіх кутах...

Хоч і утомилася Гунуна з дороги, не присіла, не лягла. Засукала рукава, наносила води, пил обмів, підлоги, вікна помила, мідний посуд перечистила. Краше всього забрала Гунуна спальню цариці. А коли у замку усе заблищало, вийшла у сад відпочити.

Бачить: лежить під деревом немічна баба.

Запитала її Гунуна:

- Хто ти? Чому лежиш на землі? Дай, я укладу тебе у постіль.

- Я цариця Вєтров, – говорить баба. - Два тижні літала над морями, над горами, із сил вибилася. Прагла перевірити, чи справно вітри своя справу роблять... А тепер ось піднятися не можу...

Допомогла Гунуна цариці Вєтров устати, відвела її у спальню. Зігріла воду, викупала бабу, голову їй помила, коси частим гребенем розчесала.

Отут цариця Вєтров як заохає:

- Ох! Ох! А де ж мої чіткі?!

А чіткі ці, треба вам сказати, були чарівні. З їхньою допомогою вона керувала самими буйними ураганами, посилала їм накази.

Чіткі у цариці Вєтров виявилися старі-престарі. Одних бусин не вистачало, інші поламані. Зробила Гунуна замість них чіткі з тих самоцвітів, що їй велетні подарували. Принесла цариці Вєтров нові чіткі. Цариця залишилася задоволена, похвалила Гунуну.

- Ось це добре, – сказала вона. - Зараз я над цими четками поколдую, і будуть вони мені вірно служити! Тепер мої буйні вітри не будуть даремно по світлі носитися так бури піднімати... А то побрали собі, паливоди, за звичку дерева з коріннями вивертати, кораблі топити, удома руйнувати... Кривдять бідних людей!

Насмілилася отут Гунуна своє слово вставити:

- А у мене вітер-бешкетник моток пряжі відніс. Вели, цариця, вітру мою пряжу повернути. Без неї мене дядина дружина у будинок не пустить, зі світла зживе.

Перебрала цариця Вєтров чіткі, знайшла потрібну бусину. З'явився до неї вітер-бешкетник.

- Поверни дівчині пряжу! - строго наказала цариця. Та вітер повернув Гунуне її моток.

Подякувала Гунуна царицю й стала у дорогу збиратися. А цариця Вєтров подарувала їй три кувшинчика з мазями краси: чорної, білої й червоної.

Чорною маззю Гунуна помазала брови й стала чорнобривою красунею. Білої натерла особу й стала білолицьою красунею. Червоної торкнула щоки й стала рум'яною, як яблучко, усіх на світі красивіше, красунею!

Зараз ви читаєте казку Гунуна й цариця вітрів