Жив або не жила одна бідна людина на прізвисько Мусил-Мухад. У нього було багато дітей.
Ось засіяв він поле, і прийшов час жнив. Батько зі старшою дочкою Райганат пішли у поле. Дівчина стала жати, а Мусил-Мухад у'язав снопи. Та ось під одним снопом він побачив великого змія.
- Мусил-Мухад, - сказав змій, - видай за мене свою дочку, а тобі за це буде більша вигода.
Мусил-мухад так перелякався, що не має сил був зав'язати сніп. Дівчина запитала:
- Що ти робиш, батько? Чому не у'яжеш сніп?
- Як же у'язати, дочка моя? Цей змій просить, щоб видав я тебе за нього заміж, і обіцяє мені за це більшу вигоду.
- Добре, краще залишайтеся без мене, чому всій сім'ї голодувати, - відповіла дочка.- Видавай мене заміж за змія, тільки запитай, чому він тобі зуміє догодити.
Тоді Мусил-Мухад підійшов до змія й сказав:
- Я видам за тебе дочка, але чим ти мені догодиш?
- Та ти й твоя сім'я усе життя не будете ні у чому терпіти потреби.
Після цього змій повів батька з дочкою до одному полю. Посередині цього поля була діра. Увійшли вони у діру й спустилися по сходах, висічених з каменю. Побачили вони широку вулицю, а на ній домівки-міцності. Усі дороги опікують аждаха.
Увійшли вони у діру й спустилися по сходах.
Побачивши їх, аждаха почали видихати вогонь. Але змій змушував їх кланятися. Увійшли у кімнати, а там усі речі зроблені із золота й срібла, підлоги покриті килимами. Змій обернувся й сказав Райганат, щоб вона настала ногою на його хвіст. Вона настала на хвіст, і зі зміїної луски вийшов парубок, красу якого неможливо описати. Дівчина й батько обрадувалися.
Юнак сказав:
- Мусил-Мухад, тепер ти ні про що не думай; я - твій син.
Аждаха - дракон.
Відкривши скриню, він вийняв скатертину й звернувся до батька:
- Побери цю скатертину, іди додому й скажи: «Скатертина, розвернися!»- і на ній з'являться всякі страви. Коли скінчите їсти, скажи: «Скатертина, згорнися!»
Відправився Мусил-Мухад додому й, як тільки пройшов півдороги, не витерпів, кинув скатертину на землю й сказав:
- Розвернися, скатертина!
Скатертина розвернулася, а на ній з'явилися всякі страви, які тільки є на світі.
Прийшов додому Мусил-Мухад, покликав дружину й дітей є. Дружина привела дітей, запитала:
- Де ж твоя їжа? Я поки нічого не бачу. Та де Райганат?
- Райганат вийшла заміж і живе щасливо. Ти подивися сюди, - проговорив він, кинув скатертину на підлогу й сказав:- Скатертина, розвернися!
Скатертина розкинулася по всій кімнаті, і на ній з'явилися самі різні страви, фрукти й напої.
- Їжте, що прагнете, пийте, що прагнете, пригощайте, кого прагнете.
Усе обрадувалися й жили кілька днів так, як вони прагли.
Та ось по аулу рознеслася звістка про Райганат і її чоловіку.
По сусідству із сім'єю Мусил-Мухада жили троє заздрісників. Вони стали говорити:
- Що за дивну справу, Мусил-Мухад відразу потовстів, діти у нього поздоровіли. Від чого вони розбагатіли?
Та ось дізналися вони про скатертину і якось уночі викрали її. Ранком діти встали й почали шукати скатертина, щоб поїсти, а скатертини немає. У цей день вони залишилися голодними.
Тоді Мусил-Мухад пішов до зятя й розповів йому, що скатертина украли. Зять дав йому ручні жернова й сказав:
- Якщо накажеш: «Жернова, жернова, звиваєтеся!»- вони будуть звиватися й молоти борошно. Коли тобі буде досить, скажи: «Жернова, жернова, стійте». Вони зупиняться.
Побрав жернова Мусил-Мухад і пішов. Коли він пройшов півдороги, поставив жернова на дорогу й сказав:
- Жернова, жернова, звиваєтеся!
Жернова почали звиватися, а з них посипалося борошно. Тоді він наказав їм зупинитися.
Ледве не вмираючи від радості, він відправився додому.
Поставив у великій кімнаті жернова й сказав:
- Жернова, жернова, звиваєтеся!
Уся кімната відразу наповнилася борошном.
Та ось стали вони пекти хліб і є, а інше борошно продавали.
Але заздрі сусіди знову украли жернова й борошно. Знову Мусил-Мухад зі сльозами пішов до зятя й розповів, що жернова украли. Той дав йому осла.
- Іди додому й скажи: « Осів-Мосел, пур-мур» - і з нього посиплються монети.
Мусил-мухад відправився додому з ослом. Привів осла у ту ж більшу кімнату, прив'язав його до міцного цвяха й сказав:
- Осів-Мосел, пур-мур.
Кімната заповнилася монетами до стелі. Ослові він дав повну чашку фініків і уклав його на монети.
Ще багатше став Мусил-Мухад. Але знову ті ж злодії зуміли викрасти осла разом з монетами.
Злодії викрадають осла з монетами
Мусил-мухад знову відправився до зятя й заплакав. Зять запитав:
- Навіщо прийшов? Що трапилося?
- Клянуся, зять, мені вже соромно ходити до тебе. Тепер і осла викрали.
- Добре, батько мій. Ми всі ці речі легко знайдемо.
Зять приніс три більші ціпки з гострими колючками.
- Іди додому із цими ціпками, сядь у порога й скажи: « Ціпка-Малки, тарк-марко! По голові тим, хто викрав скатертину, жернова й осла. Торохтите, не зупиняйтеся, поки усе не принесуть додому».
Побравши ці ціпки, Мусил-Мухад пішов додому й, коли пройшов півдороги, не витерпів і сказав:
- Ціпка-Малки, тарк-марко!
Та ціпка почали бити Мусил-Мухада.
- Ой, я навмисно сказав, зупинитеся! - закричав він.
Ціпки зупинилися.
Прийшов він додому й сіл у порога, а злодії вже очікували його. Підійшли й запитують:
- Сусід, не чи знайшов ти украденого? Ми усе горюємо про твої втрати.
- Як же я знайду викрадене?- відповів Мусил-Мухад.- Краще сідаєте, я покаджу нам одну річ.
Зібралися всі сусіди й сіли близько нього. Мусил-мухад поклав перед собою всі три ціпки й наказав:
- Агов, ціпка-малки, викрадачам моєї скатертини, мого осла й моїх жерновов - по голові, поки вони не принесуть ці речі у мій будинок. Без зупинки, тарк-марко, торохтите!
Ціпка підскочили й сталі злодіїв бити. Злодії прагли сховатися у себе будинку, а ціпки погналися за ними й били їх доти, поки вони не стали благати
Мусил-мухада врятувати їх і не пообіцяли повернути усе украдене.
Мусил-мухад сказав:
- Це не моя справа. Поки украдене не повернеться у мій будинок, ціпки не зупиняться.
Тоді злодії повернули усе, що украли, і стали просити Мусил-Мухада:
- Пощади, сусід! Урятуй нас!
- Ціпка, зупинитеся!- наказав він. Після цього поставив їх у кут і сказав:
- Дивитеся, якщо до мене прийде злодій, бийте його без зупинки!
З тих пір злодії боялися Мусил-Мухада. Та він з дітьми зажив так, як праг.