Ведмежа

22-06-2016, 12:23 | Лакські казки

Чи Те було, чи то не було, жив, говорять, на світі вдівець, і була у нього красуня дочка.

Важко було вдівцеві без дружини. Одружився він у другий раз. А мачуха, тільки-но у будинок увійшла, зненавиділа пасербицю й з ранку до ночі не давала чоловікові спокою:

- Поведи її куди прагнеш, тільки щоб не повернулася! Просив її чоловік, умовляв, але зла жінка стояла на своєму й добилася нарешті. Дочка сама попросила батька:

- Підемо, поведи мене, батько! Світло велике, не пропаду...

Пішов батько з дочкою на базар. У мисливця купив ведмежу шкіру, надяг її на дівчину й відправився у столицю.

Проходячи повз царський палац, він голосно кричав:

- Продаю ведмежа! Продаю ведмежа! Почув це царевич, визирнув з вікна й запитує:

- А що твоє ведмежа вміє робити?

- Усе, що накажеш! - сказав батько. Зрадів царевич такій забаві. Заплатив три золотих. Купив ведмежа!

Ось живе ведмежа у царевича, радує його: у спокоях забирає, зброя чистить, за столом служить... Царевич їм не нахвалиться.

А дівчина, коли всю роботу зробить, забереться у куточок і зі шматків, що у царських кравців випросить, шиє собі потихеньку плаття. Цілих три зшила: срібне, золоте, самоцвітне, одне іншого прекрасніше й такі тонкі, що у горіхову шкарлупу їх ховала.

Був одного разу у палаці бенкет, і зійшлися на бенкеті цар, царевич і вся звита. Дівчина скинула ведмежу шкіру, надягла срібне плаття й теж пішла. Їй дуже хотілося потанцювати!

Як побачили на бенкеті таку красуню, зустріли її з пошаною, посадили поруч із царевичем. Музика відіграла, молоді танцювали. Пішла й дівчина із царевичем танцювати. А царевич очей з неї не зводив – так вона йому сподобалася... Але недовго він нею любувався. Скінчився танець, дівчина втекла, і ніхто так і не довідався: чия вона й звідки?

У усіх запитував царевич, і всі тільки руками розлучали так головами качали. Розв'язав він ще раз улаштувати бенкет. Може, прийде на нього красуня?

Ось загриміла знову музика, зібралися гості. Почали танцювати... Та знову прийшла на свято дівчина, тільки цього разу не у срібному, а у золотому платті, і була ще красивіше; усі тільки на неї й дивилися. Станцювали вони із царевичем, і Незабаром красуня знову непомітно зникла. Скільки її не шукали – ведмежа разом з усіма теж шукав, – увесь палац нагору дном перевернули, таки не знайшли.

Скликав царевич знову гостей на свято. Улаштували бенкет. Загриміла музика... Пішли усе танцювати. Та знову з'явилася красуня, так до того ж у самоцвітному платті, так що всіх засліпила красою й убранням. Пішов з нею царевич танцювати, надяг їй на палець колечко й попросив вийти за нього заміж. Дівчина погодилася, але як тільки відвернувся царевич ненавмисно, зникла непомітно, і так її й не знайшли. Усю столицю обшукали, у кожний будинок заходили. Немає як немає красуні!

Та царевич сказав:

- Приготуйте їжу, щоб була на смак гарна, на вагу не важка. Поїду шукати свою наречену по всьому царству.

Стали готовити дорожній припас, стали хліба пекти. А ведмежа прийшло до куховарки, яка місила тісто, простягнув лапу: дай шматочок!

Розсердилася куховарка.

- Піди! - закричала. - Щоб тобі пропасти! Та без тебятут нудно!

Почув це царевич, пошкодував своє улюблене ведмежа:

- Дай йому шматочок тесту, він же не винуватий!

Дали дівчині-ведмежаті тесту, а вона побігла у свій куточок, сховала у тісто колечко, подароване царевичем, зліпила хлібець, а потім віднесла пекареві, щоб посадив у піч. Пекар спік хлібець, і ведмежа поклало його у хур-джин, де лежала приготовлена для царевича у дорогу їжа. Засміялися усе колом, стали над ведмежам потішатися: ось, мол, яке пригощання приготував для хазяїна. Але царевич і отут за нього заступився.

- Залишіть, – сказав він. - Хто знає, може, цей хлібець принесе нам удачу?

Відправився царевич у шлях, усе царство об'їздив від краю до краю, а красуні не знайшов. Скінчився у нього дорожній припас. Запитує царевич у своїх слуг:

- Не залишилося чи у нас хоч якої-небудь їжі?

- Ні, – відповідають слуги. - Тільки той хлібець, що ведмежа поклало.

- Що ж, давайте хоч його. Спробую!

Розламав царевич хлібець, а звідти випало колечко. Довідався царевич свій подарунок.

- Отож хто моя наречена! - закричав він. - Негайно їдемо додому!

- Що ти такий веселий? - запитав його цар, коли царевич повернувся у палац. - Знайшов свою суженую?

- Знайшов! - говорить царевич. - Тільки я дуже голодний. Нехай моє ведмежа скоріше принесе мені обід.

Веліли ведмежаті обід подавати, а він упирається, не прагне. Доклали царевичеві, що ведмежа не слухається. Розсміявся царевич:

- Ну добре! Я сам його приведу!

Привів ведмежати у свої Спокої й говорить:

- А тепер досить ховатися! Вилазь-но із цієї шкіри!

Скинула дівчина ведмежу шкіру, вийшла з неї пречервоній, чому самоцвітний камінь. Та було отут у палаці велике торжество. Сімох зурначів і барабанщика покликали, весілля зіграли, бачили красуню за царевича.

Ось вам і ведмежа!

Зараз ви читаєте казку Ведмежа