Заза, червона коровушка

18-07-2016, 15:54 | Лакські казки

Чи Те було, чи то не було - жила, говорять, у одному селищі жінка з рідною дочкою й з пасербицею.

Дочка свою вона роботою не млоїла, солодкими чуреками кормила. А пасербиці черству кірку так солі щіпку дасть і на цілий день у поле пасти корову пошле.

Корова у них була червона, кликали її Заза. Дівчина корову на сонечку прив'яже, кіркою солоної почастує, а сама сидить голодна до вечора.

Ось одного разу й говорить Заза, червона коровушка:

- Іди сюди, добра, іди сюди, мила, попий з моїх рогів!

Нахилила Заза голову, і напилася, дівчина із правого рога меду, з лівого - масла.

Так у них і повелося: віддасть дівчина корові солону скоринку, а сама меду й масла нап'ється.

А мачуха пасербицю не тільки корову пасти посилала, але ще й козячу вовну смикати змушувала.

Сидить якось дівчина у поле, корову пасе, козячу вовну чеше. Звідки не візьмися, налетів чорний вихор і відніс у дівчини всю вовну. Заплакала неборачка, побігла до мачухи:

- Матінка, матінка, що робити? Вітер відніс нашу вовну!

Побила мачуха сиротку й веліла зараз же знайти вовну.

- Якщо не знайдеш, уб'ю тебе, не залишу у живих!

Повернулася дівчина у поле, запитує:

- Що робити мені, Заза, червона коровушка?

- Не плач! - відповідає червона корова.- Навчу тебе, як знайти вовну... Утри сльози й слухай. Підеш ти у-він по тій дорозі. Будуть лежати на твоєму шляху широкі поля. Побачиш ти на тих полях людей. Будуть вони забирати свій урожай - червоні корали. Поклонися, скажи так: Так буде добро вам і вашому врожаю! Не чи насиплете мені лопатку зерна? Не чи покажете, де живе господарка вітрів Чассажей? Вони пошлють тебе на другий струм, де забирають великі перли. Та у цих людей запитаєш про той же. Звідси пошлють тебе на третій струм. Там будуть забирати червове золото. Ти й цим людям поклонися й про той же попроси. Вони покажуть тобі дорогу...

Як підеш ти по тій дорозі, побачиш собак, перед ними буде лежати сіно, і коней, перед ними будуть кості... Дай собакам кості, а коням - сіно, пошкодуй їх, скажи: Бідні ви мої! Та вони пропустять тебе.

Далі буде на твоєму шляху швидка ріка. Надпий з неї ковток води, похвали: Ах, солодка вода! Та ріка відкриє тобі дорогу. За цією швидкою рікою коштує будинок Чассажей.

Розгорнеш ти двері, зійдеш по сходах, крикнеш: Мати вітрів Чассажей, зглянься, віддай мені вовна, не те мачуха вб'є мене!

Чассажей відповість: Підійди ближче, я нічого не чую! Ти не бійся, підійди, а вона скаже:

Ну-но, перетрусни усе у моєму будинку! Тоді ти будинок побіли, білизна випери й постіль прибери...

Сподобається це Чассажей, і вона велить тобі:

Розтріпай-но мені волосся й розірви на мені плаття! Але ти, звичайно, не слухай її. Плаття поштопай, а Чассажей викупай, коси їй розчеши, у постіль уклади.

Коли вона засне, ти побери вовну й біжи, не оглядайся, не те Чассажей змусить тебе століття з нею жити.

Подякувала дівчина Зазу й відправилася у шлях. Побачила вона широкі поля, побачила струм, на якому згрібали люди червоні корали.

- Нехай буде добро вам і вашому врожаю!- мовила дівчина.- Не дасте чи й мені лопатку? Не чи покажете дорогу до господарки вітрів Чассажей?

Насипали ті люди дівчині у хурджин лопатку червоних коралів і послали її на другий струм, де віяли великі перли.

- Нехай буде удача вам і вашому врожаю! - сказала дівчина.- Які гарні перли! Не дасте чи й мені лопатку? Не чи покажете дорогу до господарки вітрів Чассажей?

Насипали вони дівчині у хурджин лопатку перлів і послали її на третій струм, де сипали у мішки червове золото.

- Нехай буде щастя вам і вашому врожаю! - сплеснула руками дівчина.- Не подаруєте чи й мені лопатку? Не чи покажете дорогу до господарки вітрів Чассажей?

Насипали вони дівчині у хурджин лопатку червового золота й сказали:

- Іди запитай геть у тих коней і у тих собак! Пішла дівчина й бачить: хтось дав собакам сіно, а коням - кістки. Віднесла вона сіно коням, кістці кинула собакам, та ще погладила їх, пошкодувала: Бідні, голодні ви мої! А вони показали дорогу далі.

Попалася дівчині на шляху швидка ріка. Надпила вона з неї водиці, похвалила: Ах і солодка ж вода! Та річка зупинила свої хвилі, розступилася, показала дно й пропустила дівчину.

Прийшла дівчина до будинку Чассажей, розгорнули двері, піднялася по сходах і покликала:

- Мати вітрів Чассажей, зглянься! Віддай мені вовна, не те мачуха вб'є мене!

- Я погано чую! - крикнула Чассажей у відповідь.- Підійди ближче.

Дівчина підійшла, і Чассажей веліла:

- Ну-но, переверни всі догори дном у моєму будинку!

- Добре, - сказала дівчина. А сама принесла води, будинок побілила, білизну випрала, усе перемила, по місцях розставила...

- Ну, тепер розтріпай мені коси й розірви моє плаття! - наказала Чассажей.

Та дівчина полагодила одяг, Чассажей викупала, коси їй розчесала, у постіль уклала.

Дуже сподобалося це господарці вітрів.

- Іди до мене, моя донечка! - покликала вона, полила на голову дівчини воду із глечика, і стали коси у дівчини золотими...

Кілька днів не відпускала господарка вітрів свою гостю. А та тужила за рідними місцями, по своїй червоній коровушке.

Щоб не пішла дівчина потихеньку, Чассажей ховала від неї вовна під подушку. Усе-таки улучила сирітка година, коли заснула Чассажей міцніше звичайного, витяглася з-під подушки вовна й утекла.

Прокинулася господарка вітрів. Дивиться - дівчини немає. Пустилася баба у погоню, кричить:

- Агов, мутна ріка, не пускай!..

- Агов, коня, агов, собаки, піймайте!

-Агов люди на струмах, щоб вам порожньо було, затримаєте...

Добігла дівчина до швидкої ріки, розступилася ріка, пропустила її та ще виплеснула перед нею черевики із золотими каблучками. Черевики ті були дивовижні: і на носку правого, і на носку лівого побачила дівчина свій портрет. Побрала вона черевики, подякувала річці й побігла далі.

- Їжте на здоров'я! - сказала вона коням, що хрумтіли сіном, і собакам, що гризли кості.

А вони приголубилися до неї й пропустили її.

Прибігла дівчина на третій струм, і на другий струм і на перший струм. Скрізь бажала вона людям щастя, і люди пропускали її, бажали доброго шляху.

Розсердилася, роз'ярилася господарка вітрів Чассажей.

- Агов, річка! Агов, коня й собаки! Агов, люди на струмах! Як ви змели ослухатися мене! Та річка сказала їй:

- Ти називаєш мене мутної, а дівчина сказала, що я солодка...

Собаки й коня відповіли їй:

- Кістки ти кидаєш коням, а сіно даєш собакам... Ми вмирали від голоду, а дівчина нагодувала нас...

Люди ж сказали так:

- Ніколи-Ніколи не бажала ти нам добра! А ласкава дівчина побажала нам щастя... Як же нам не пропустити її?

Та повернулася господарка вітрів Чассажей до себе ні із чим.

Ну й нехай вертається! А ми розповімо про дівчину...

Прибігла сирота додому, обійняла свою червону коровушку:

- Здраствуй, мила коровушка!. Ось тобі корали й золото, перли й черевички з портретами! Спрягти усе це ліпше...

Розповіла сирота Зазе про усе, що бачила. Потім пішла до мачухи й віддала їй вовна.

Пішло у них усі по-старому. Пасе пасербиця у поле Зазу, червону корову, так козячу вовну смикає, а мачехина дочка будинку ледарює.

Але ось одного разу запитала мачуха у пасербиці:

- Чому ти так низько пов'язуєш хустку?

- Голова у мене болить, матінка.

- Ну-но, дай подивлюся! - закричала мачуха й зірвала хустку.

Як побачила мачуха золоті девушкини коси - затряслася від заздрості. Пристала вона до сиротке:

- Розкажи, розкажи, звідки у тебе золоті коси?

Робити нема чого - так вона гнівалася, так сварилася! - довелося дівчині сказати:

- Мати вітрів Чассажей дала мені золоті коси...

- Хто навчив тебе піти до Чассажей? - запитала мачуха.

- Заза, червона коровушка.

Ні слова не промовила мачуха. Поспішила вона додому, привела у поле дочка. Веліла їй корову пасти й заодно козячу вовну смикати. Звідки не візьмися, налетів чорний вихор і відніс усю вовну.

Наказала мачехина дочка:

- Говори, червона корова, як мені вовна повернути!

Розповіла їй Заза усе, що й сиротке розповідала. Побігла мачехина дочка до господарки вітрів Чассажей.

Побачила вона - широкі поля й знайшла струм, на якому згрібали люди червоні корали.

Щоб порожньо було й вам і вашому врожаю! - закричала вона.- Насипте-но мені поживей коралів так покажіть дорогу до господарки вітрів!

- Це що за нечема така? - здивувалися люди.

Розсердилися вони. Посадили її на лопату, кинули на другий струм, де віяли великі перли.

- Провалитися б вам і вашому врожаю! - заволала мачехина дочка.- Насипте жваво лопату перлів і покажіть дорогу до господарки вітрів!

Підхопили її на лопату й жбурнули на третій струм де зсипали у мішки червове золото.

- Пропади пропадом і ви, і ваш урожай! - закричала мачехина дочка.- Дайте-но золота побистрей і покажіть дорогу до господарки вітрів!

Ну, на третьому току й дісталося ж їй! Надавали стусанів і відправили на лопаті до коней і собакам.

А вона й отут усе наплутала. Відняла у коней сіно - кинула собакам. Схопила у собак кістки - жбурнула коням.

- Щоб вам подавитися! - говорить.

Скусали її собаки. Коня копитами побили. Абияк вирвалася вона, прийшла на берег швидкої ріки.

Надпила мачехина дочка з ріки глоток води, сплюнула: Тьфу! Брудна вода... Розсердилася річка, зашуміла, перепинила їй шлях.

Перебралася мачехина дочка вбрід на той беріг і прийшла, мокра, брудна, уся у синцях, до будинку господарки вітрів Чассажей.

Розгорнула вона двері, піднялася по сходах і крикнула:

- Щоб ти лопнула, шкідлива Чассажей! Віддай зараз же вовну, а то моя матінка свариться!

- Не чую! - крикнула Чассажей у відповідь.- Підійди ближче?

Підійшла мачехина дочка, і Чассажей сказала:

- Переверни-но всі від верху до низу у моєму будинку!

- Добре вуж, переверну! - обрадувалася мачехина дочка. Усе перебила, усе розорила, каменю на камені не залишила...

Не стала Чассажей сваритися, тільки подивилася хмуро.

- Ну що ж, тепер розтріпай мені коси розірви на мені плаття! - наказала вона.

Мачехина дочка накинулася на неї: коси повидергала, плаття у жмути порвала...

Стемніла господарка вітрів.

- Спасибі! Одержуй нагороду! - сказала вона. Бризнула дівчині у особу із глечика, і покрилися у тієї всі щоки бородавками. А тепер забирай свою вовну й іди!

Чи Довго, чи коротко йшла мачехина дочка, говорити не станемо... Хоч і побита вся, повернулася Усе-таки додому.

Побачила матір свою улюбленицю у бородавках, ледве розуму не втратилася від горя.

Думала вона, думала, що робити, і надумала зі зла зарізати Зазу, червону корову.

- Твоя мачуха прагне вбити мене, - сказала червона корова пасербиці. Збери мої кісточки, коли мене заріжуть, зарий їх у саду під яблунею.

Зарізала мачуха Зазу, червону корову. М'ясо її зварили й з'їли вдвох з дочкою, а кісточки пасербиця зібрала й зарила у саду під яблунею.

З тих пір зовсім не стало сироті спокою.

- Ти усе гарнішаєш, а моя дочка дурнеет! - сварилася мачуха й била пасербицю.

Пішла одного разу дівчина у сад, села під яблунею й заплакала з горя.

- Не плач, добра! Не плач, мила! - відгукнулися коров'ячі кісточки.- Скажи, чого тобі хочеться?

А у той день було веселе весілля у сусідньому аулі. Дівчині дуже хотілося потанцювати на весіллі.

- Дай мені, коровушка, гарне плаття й мої черевики! - попросила вона.

Негайно з'явилися перед нею гарне плаття й черевики з портретами. Нарядилася дівчина й пішла на весілля.

Стала вона переправлятися через струмок. Стрибала з каменю на камінь, упустила один черевичок, і вода віднесла його. Довелося бедняжке повернутися додому - так і не поплясала вона на весіллі...

А у цей час молодий хан ловив у струмку форель. Раптом піймав він черевичок із золотим каблуком і побачив на носку черевичка портрет прекрасної дівчини із золотими косами. Та дуже захотілося ханові знайти господарку цього черевичка.

Багатьом гарним дівчатам тієї країни приміряв хан черевичок, але нікому він не довівся впору.

Нарешті приїхав хан зі своїми слугами у те селище, де жила мачуха з дочкою й пасербицею... Побував він у всіх будинках. Дійшла черга й до мачехиного будинку. Тільки ввійшов юнак у будинок, як побачив дівчину, яку так довго шукав... Надяг він їй на ногу черевичок. Черевичок довівся саме впору.

Зрадів хан, попросив мачуху віддати йому дівчину у дружин. Затаїла хитра жінка свою заздрість і злість, зробила вигляд, що з радістю погоджується.

- Прошу тебе, хан, - сказала вона з уклоном, - вертайся у будинок твого батька! Мені треба спорядити наречену, а потім я сама привезу її до вас.

Так і зробили... Звідки ж міг юнак знати про її чорну злість? Виїхав молодий хан, а мачуха стала клопотати, нібито збираючи пасербицю у дорогу.

Ось нарешті відправилися вони у шлях. Мачуха веліла дівчині зав'язати у вузлик золоті черевички, а із собою вона нічого не побрала, тільки шматок хліба із сіллю.

Дорога була далека, місця пустельні, а день пекучий. Дівчина стомилася й захотіла їсти.

- Дай мені поїсти, матінка! - сказала вона.

- У мене немає нічого, крім хліба, - відповіла мачуха й дала їй солону кірку.

З'їла дівчина солоний хліб. Почала мучити її спрага.

- Ой, як хочеться пити! Хоч би глоточек води, матінка!

- Потерпи, - відповіла мачуха, - скоро буде колодязь із чистою, прохолодною водою. Тоді нап'єшся вдосталь.

Колодязь і насправді був неподалік. Поклала дівчина додолу свій вузлик із золотими черевичками, побігла напитися. Але ледь нагнулася вона над колодязем, як зла мачуха підкралася позаду й зіштовхнула її у воду.

Схопила мачуха черевички й побігла додому. Нарядила вона свою дочку у найкраще плаття, закрила їй особа шовковою фатою, посадила на білий коня й повезла до молодого хана.

Прийняли їх у ханському палаці з пошаною, справили пишне весілля. А коли скінчили бенкет, відкинув хан покривало з особи молодої дружини й побачив її бородавки. Тільки робити вже нема чого: весілля-те зіграна!

- Це не моя улюблена! - закричав хан у розпачі.- Мене обдурили!

- Це твої власні очі обманюють тебе шановний зять! - посміхнулася мачуха.- у мене тільки одна ця красуня дочка і є.

Зніяковів молодий хан. Може, отут чаклунство? Може, і насправді ока мене обдурили? - подумав він.

А поки у палаці весілля справляли, до того колодязя, куди кинула мачуха свою пасербицю, підійшли купці з караваном. Зупинилися вони у колодязя відпочити.

Вилучив один з них у колодязь глечик на довгій мотузці й став тягти. Але глечик виявився таким важким, що одному не витягнути... Кликнув купець на допомогу товаришів, і витяглися вони разом із глечиком дівчину.

Подякувала дівчина купців і попросила їх:

- Коли я висловлю вголос своє бажання, відповідайте мені, добрі люди: Так збудеться!..

Купці охоче обіцяли виконати її прохання. Дівчина крикнула:

- Я прагну стати горлинкой!

- Так збудеться! - відповіли купці й побачили, що дівчини немає - зникла!

Перетворилася вона у білу горлинку, спурхнула й полетіла. Подивувалися купці такому чуду й пішли далі своєї дорогою, а горлинка прилетіла у ханський сад і села на мигдальне дерево.

- Садівник, садівник! - заворкотала вона.- Нехай зів'яне це дерево, як я у'яну... Передай мій привіт молодому ханові!

Полетіла горлинка, а мигдальне дерево засохло. З тих пір щодня на ранковій зорі прилітала горлинка у сад, щораз сідала на нове дерево й воркотала:

Садівник, садівник! Нехай загине це дерево, як я гину! Передай мій привіт молодому ханові!

Прийшов одного разу хан у свій сад і побачив: засохли кращі дерева - айва й мигдаль, інжир і гранат, персики й груші. Розгнівався він на садівника:

- Ти зовсім запустив сад, безсовісна людина! Загинули кращі дерева!

- Помилуй, хан! - заблагав садівник.- Немає отут моєї провини. Щоранку прилітає у сад горлинка, вибирає краще дерево й сідає на нього. Та тільки вона скаже: Нехай зів'яне це дерево, як я у'яну! Передай мій привіт молодому ханові! - дерево відразу сохне.

Тоді велів хан піймати горлинку. Розкинув садівник мережі, і на інший день на зорі піймав хан білу горлинку. Ледь торкнувся він її руками, як перетворилася горлинка у красуню дівчину із золотими косами. Хан відразу довідався у ній свою наречену.

- Виходить, ось як мене обдурили! - викликнув хан.- Підемо ж, підемо у палац! Там ти розповіси мені всі!

- Сто років життя тобі, мій володар, - поклонилася дівчина.- Але про що я буду розповідати? Про те, що ока бачили, або про те, що вуха чули?

- Бачене очима у сто раз ценней, чому чуте вухами, - відповів молодий хан.- Ти розповіси про те, що бачила й випробувала...

- Добре! Але коли я буду розповідати, нехай слухає мене моя мачуха зі своєю дочкою. Та поки я не скінчу, ніхто не повинен виходити з палацу.

Закрила дівчина особа покривалом. Пішли вони у палац. Послав хан слугу розбудити злу мачуху з її дочкою й привести до нього, а потім віддав варті наказ: не випускати нікого з палацових покоїв.

Прийшли мати з дочкою, заспані, злі, і початку дівчина своє оповідання. Вона повідала про те, як мучила її зла мачуха, як кинула у колодязь. Ледь початку дівчина говорити, затремтіла, сполотніла мачуха й стала нишком разом з дочкою пробиратися до дверей. Але у дверей стояла стража, а молодий хан грізно наказав їм залишатися на місці.

- За вашу злість, за обман вас варто було б стратити, - сказав хан, коли дівчина скінчила оповідання. - Але я знайшов свою улюблену. Ось вона! - Та хан відкинув з особи дівчини покривало.- Я не прагну затьмарювати стратою самий щасливий день моєму життя. Віддайте моїй нареченій бамшачки, ідете з моєї країни й більше на очі не попадайтеся! Вигнали злу мачуху і її дочка з ганьбою з тієї країни.

А дівчина попросила хана поїхати з нею у її рідні місця. Там вона побрала своє золото, і корали, і перли. Усе зберегла для неї Заза, червона коровушка.

Та ось одружився нарешті молодий хан на своїй улюбленій.

Справили вони веселе весілля. Відіграли там сім зурначів. Били там у сім барабанів. Пили там, поки бурдюки не схудли, їли, поки казани не спорожніли. Танцювали, поки ноги тримали, пісні співали, поки голос не втратили.

Словом, усе, що покладене добрим людям зробити, зробили! Я на їхнім весіллі гуляв і дотепер про той забути не можу!

Зараз ви читаєте казку Заза, червона коровушка