Пригоди зайця

26-09-2016, 10:11 | Кхмерські казки

Заєць славився серед звірів своїм розумом і кмітливістю. За його мудрість прозвали звірі зайця Суддею. По правді сказати, зайцеві далеко не завжди вдавалося вийти сухим з води, але про цей мало хто знає. У всякому разі, життя зайця було повне пригод, завжди-те він попадав у всякі переробки! Про весь навіть не розповіси. Але яке про що повідати можна. Якось раз вискочив заєць із чергової переробки й приліг відпочити у кущах, неподалік від одного сільця. Утомився заєць і був жахливо голодний. Побачив він, що по дорозі йде баба, на голові несе кошик спілих-преспілих бананів і подумав: Я так утомився, так голодний. Потрібно мені підкріпитися. Ось би покуштувати бананів зі старухиної кошика! Мабуть, найкраще прикинутися мертвим.

Пробіг заєць по узбіччю дороги, обігнав бабу з бананами, виповз на дорогу, ліг і прикинувся мертвим.

Побачила баба зайця, розв'язала, що він і насправді мертвий, і голосно викликнула:

- Везе мені нині! Пішла продавати банани - зайця знайшла. Поберу-но я його із собою.

Поклала баба зайця у кошик з бананами. Зайцеві тільки цього й треба! Поки баба йшла, з'їв він усі банани, вискочив і був такий. Прийшла баба на базар, поставила кошик на землю, глядь, немає ні бананів, ні зайця. А ситий заєць тим часом прибіг у ліс. Захотів він утамувати спрагу й підійшов до берега глибокого ставка. Нагнувся до води й зовсім уже було зібрався напитися, як раптом почув сердиті голоси слимаків, які жили у цьому ставку.

- Агов ти, заєць, як ти смієш пити воду з нашого ставка!

- А чому б мені й не пити, - заперечив заєць, - чия ж це вода?

- Наша!

- Ну, якщо так, - посміхнувся заєць, - те давайте заставлятися: хто швидше обежит навколо ставка, того й буде вода. Буду я першим - нап'юся досхочу, ви мене обженете - не стану пити.

Слимаки погодилися. Але вони були дуже хитрі й відразу розподілили між собою місця уздовж усього берега;Зайняли слимаки свої місця, і перший слимак кричить:

- Ну, заєць, біжимо!

Пустився заєць із усіх ніг. Пробіг кілька кроків і кричить:

- Агов, слимаки! Де ви?

А інший слимак спереду відповідає:

- Заєць! Ми тут!

Як, - здивувався заєць, - вони обігнали мене?! - і припустився ще швидше. Але, як не намагався заєць, слимаки завжди виявлялися спереду. Злякався заєць і втік ладь від ставка.

З тих пір зайці не п'ють води із ставка, спрагу солодкою росою вгамовують. Біг заєць, біг, добіг до ріки й не знає, як на інший берег перебратися. Плавати заєць не вмів. Раптом бачить, пливе по ріці крокодил. Думає заєць: А не переплисти чи на крокодилові верхи? Ось він і запитує:

- Брат крокодил, що за струпи у тебе на шкірі? Уже не чи лишай це? Я можу вилікувати тебе від цієї хвороби. Якщо перевезеш мене через ріку, охоче тобі допоможу.

- Я б перевіз тебе, так тільки не віриться, що ти мене вилікуєш.

- Будь спокійний, миттю вилечу, - запевняє крокодила заєць.

Огидно було зайцеві сідати на горбкувату спину крокодила. Нарвав він більших листів, щоб підстелити їх під себе.

- Навіщо тобі листи? - здивувався крокодил.

- На пам'ять, твоє благодіяння назавжди збережеться у моєму серці, - не моргнувши оком збрехав заєць і влаштувався зручніше на голові крокодила. Поплив крокодил до протилежного берега. Зіскочив заєць із крокодилячої голови на берег і кричить:

- Твої лишаї, брат, дісталися тобі у спадщину від твоїх високоповажних предків. Їх ніхто не вилікує! Га-ха-Га!

Розсердився крокодил, але що тепер поробиш із зухвалим зайцем, який так спритно провів його?

Розреготався заєць і безтурботно побіг далі. Прибіг назад до ріки, а крокодил там його чекає. Побачив зайця й задумав схитрувати: застиг без руху - мабуть розбери, крокодил це або колода.

Бачить заєць, у воді щось плаває. Здалося йому, що ця колода, але відразу засумнівався він: вуж не чи крокодил прагне його надути? Зупинився заєць

І кричить:

- Якщо ти колода, то пливи проти плину! Якщо крокодил, то пливи за течією!

Почув це крокодил і поплив проти плину. Розреготався заєць:

- Й-Та-Та! Подивитеся на цього простака! Та він ще праг мене провести. Куди тобі, дурний крокодил!

Бачить крокодил, не вдалася його хитрість. Ось він і думає: А що, якщо я виповзу й прикинуся мертвим? Так він і зробив. Вийшов на берег і прикинувся мертвим: упасти розкрив широко-широко й не дихає. Побачив заєць крокодила й поскакав до нього:

- Так ти, брат, здається, і справді здох. А крокодил не шелохнется. Стрибнув заєць крокодилові у пащу, став обмацувати гострі крокодилови зуби й міркувати сам із собою: Ось із цього зуба я зроблю собі відмінний ніж, а із цього - ніж для дружини.

Міркував заєць, міркував, а крокодил - раз! - і захлопнув упасти. Зуби так страшно клацнули, що заєць із переляку прямо у крокодилово черево сиганул. У череві отямився він небагато, оглянувся й давай кричати:

- Ого-Го-Го! Так тут відмінно! У мене прямо зуби чешуться побачивши цих чудових кишок! Зараз ними поласую... - Та забарабанив лабетами по стінках крокодилова шлунка.

Скрючило крокодила ось боли, взмолился он:

- Не губи мене, братик заєць, я тебе ніколи більше не трону.

- Ну добре, - сказав заєць примирливо, - коли ти так жалібно просиш, я готовий вибачити тебе й дати твоїм кишкам спокій.

Розкрив крокодил як можна ширше свою страшну пащу, вискочив заєць і втік у ліс.

Бігав він по лісу, бігав і побачив величезний пень. Підхопився на нього, сів і прилип: сонце розтопило смолу на пні, і заєць міцно приклеївся до нього.

У цей час до ставку, близько якого стояв пень, підійшло слоненя.

- Агов, ти! - закричав йому заєць. - Не смій пити воду з мого ставка! Мене поставив опікувати цей ставок сам бог Индра!

Злякалося слоненя, прибіг до мами слонисі й розповів про усе. Розсердилася мама слониха, пішла разом із сином до ставку, побачила зайця й запитує:

- Агов, заєць, ти чому це не дав моєму синові напитися?

- Та тобі не дам пити, - затявся заєць. - Цей ставок мені доручив опікувати сам Индра!

Ще пущі осерчала слониха, схопила зайця хоботом, відірвала від пенька й жбурнула подалі. А зайцеві тільки цього й треба було.

Якось набрів заєць на грядку з огірками. Ось і занадився він захаживать сюди так закушувати свіжими огірочками. Помітив це дід і пастку на городі поставив. Прийшов заєць уночі за огірками й попався у пастку. Злякався:

Дід-те ось-ось наскочить. Раптом бачить, повз важливо стрибає величезна жаба.

Заєць і запитує:

- Що це у тебе, сестриця жаба, уся шкіра у бородавках? Я твою хворість можу разом вилікувати, тільки допоможи мені вибратися з пастки. Обрадувалася жаба. Давно хотілося їй позбутися потворних бородавок. Стала вона допомагати зайцеві. Виліз заєць із пастки й сміється:

- Ех і дурна ти, жаба! Твої бородавки дісталися тобі від твоїх предків. Їх жоден лікар не зведе. - Та втік.

Розсердилася жаба, погналася за зайцем, так хіба його піймаєш! Прийшов дід на город, бачить, заєць знову навідувався: огірки з'їв, пастку зламав - і поминай як кликали.

- Що ж, добре, - говорить дід, - цього разу не довелося мені покуштувати зайчатинки. Ну, перегоди, заєць!

Зробив дід нову пастку, міцніше першої, і повернувся додому. Уночі зайцеві захотілося свіжих огірків. Побіг він на город, про пастку й думати забув. А даремно забув!

Пастка - раз! - і захлопнулася. Злякався заєць, не знає, як вибратися.

Побачила жаба, що заєць знову попався, і обрадувалася: не будеш обманювати народ лісової. Стрибає навколо зайця й кричить:

- Ну що, заєць, скільки раз ти мене обманював! Тепер не минути тобі дідова казана! Та ніхто тобі, ошуканцеві, не допоможе!

Зло зайця побрало, але він виду не подав, нахилив смиренно голову й говорить жабі.

- Та те правда, сестриця жаба. Минулого разу обдурив я тебе. Але ж це тому, що не знаю я, як тебе вилікувати. А ось тепер пропоную вірну справу. Є у мене на прикметі одна красуня, можу просватати її твоєму синові. Ти не турбуйся, я вже говорив з батьками.

Згодні вони видати свою дочку за твого сина. Допоможи мені тільки вибратися з пастки.

Почува це жаба, повірила й обрадувалася - ніколи не було у них у роді красунь, а отут така можливість!

- Дивися, - говорить жаба, - не здумай тільки обманювати мене.

- Що ти! Я за свої слова головою ручаюся. У країні Храмів повно гарних дівчат. Якщо я й обдурю, ти сама можеш туди відправитися й знайти прекрасну наречену своєму синові. Нині наречені дешеві. Недарма говориться: одинадцять наречених усі очі прогледіли, нареченого ожидаючи.

Стала жаба зайцеві допомагати. Вибрався заєць із пастки, відбіг убік і закричав:

- Га-Га-Га! Хто твоєму бородавчастому синові віддасть красуню у дружин? Я знову надув тебе!

Розлютилася жаба. Але Усе-таки запам'ятала, що у країні Храмів наречених багато. Ось вона й відправилася на пошуки країни Храмів. Хто її не запитає, куди вона так квапиться, жаба відповідає:

- Поспішаю у країну Храмів за нареченою для мого сина.

Стрибала спочатку жаба по землі, потім поплила по воді. Там її риби й з'їли.

Тим часом забрався заєць у зарості очерету, приліг відпочити, і наткнувся на нього тигр. Побачив заєць тигра й закричав хрипким голосом:

- Ох! З'їв я п'ять слонів і усе ще не ситий. А отут ці гіркі баклажани, осипнеш від них украй. Треба б прочистити ковтку печінкою тигра. Почув тигр такі слова й перелякався до смерті. Побіг він до мавпи:

- Знаєш, сестриця мавпа, у нашому лісі з'явився якийсь страшний звір. Іду я й чую, як він кричить:

Я з'їв п'ять слонів і не наситився, проковтнув гіркий баклажан і осипнув. Треба б прочистити ковтку печінкою тигра. А ну як це чудовисько знайде мене?!

- Який він на вид, цей звір? - запитує мавпа.

- Сам по собі невеликий, з мою лапу, вуха довгі-довжелезні, хвіст короткий.

- Ну, братик тигр, нема чого тобі побоюватися. Це ж заєць, він відомий хвалько.

- Ні, - говорить тигр, - не може бути. Адже я сам бачив поруч із чудовиськом шматки слонячих бивнів.

- Коль не віриш, братик тигр, ідемо разом. Ось і переконаєшся, що я права.

- Ні, не піду, боюся. Це чудовисько прагне з'їсти мою печінку, а не твою. Та якщо воно за нами поженеться, ти на дереві схоронишся, а я куди подіюся?

- Ну й боягуз же ти, братик тигр! - розсердилася мавпа. - Якщо не віриш, зірви ліану й зв'яжи нас разом, тоді мені від тебе нікуди не подіятися. Зірвав тигр ліану, зв'язалися вони й обережно направилися у зарості, де відпочивав заєць. Углядів їхній заєць, сховався за житло термітів, висунувся із-за нього й закричав голосно й хрипнуло:

- Ах ти, паршива мавпа! Уже скільки років пройшло, а ти усе борг не несеш! Не чи думаєш ти, що прийму я на сплату цього старого худого тигра! Розв'язав тигр, що мавпа прагне віддати його зайцеві на поживу у рахунок старого боргу, прянул убік і пустився бігти без оглядки. Мавпа із усього маху вдарилася об дерево й здохла.

Біг, біг тигр із дохлою мавпою на спині, нарешті насмілився оглянутися назад, побачив вискалену пащу мавпи й розв'язав, що вона над ним сміється. Образився тигр, розірвав ліану, мавпу кинув і зник у глухій хащі.

Цілий день проспав заєць у заростях очерету й до вечора Зголоднів. Побіг на поле, де селянин тільки що висадив рисову розсаду, наївся й знову зник у лісі. Ранком селянин прийшов глянути на поле й бачить, поласував хтось розсадою. Зрозумів він, чтотут заєць бенкетував. Подивився, звідки вели сліди, і поставив там пастку.

На наступну ніч заєць знову відправився пастися на рисове поле й, звичайно, попався. Серце у зайця пішло у п'яти, як почув він кроки селянина. Та прикинувся заєць мертвим.

Підходить селянин до пастки й бачить, лежить у ній бездиханний заєць. Зрадів селянин, витягся зайця й поклав його на землю, а сам став заново пастку насторожувати. Відчув заєць волю, схопився на ноги так скоріше у кущі!

- Ах ти пройдисвіт! - закричав селянин. - Спритно ти мене провів. Ну, перегоди! Сьогодні ж уночі попадешся у мою пастку!

Та точно. Настала ніч, Зголоднів заєць, відправився на рисове поле й відразу догодив у пастку. Нічого не зміг він придумати. Так і сидів усю ніч сумовитий-пресумовитий, смерті чекав. Прийшов ранком селянин, бачить, у пастці той же заєць сидить. Зрадів селянин, витягся зайця з пастки й говорить:

- Ну, ошуканець, праг би я знати, як ти цього разу уникнеш казана, хоч ти й відомий ловкач!

Приніс селянин зайця додому й накрив його вершей. Цим ранком селянинові здорово везло. Він не тільки зайця добув, але піймав ще більшу рибу.

Пішов селянин по господарстві, а дружині велів рис варити. Заєць тим часом встигнув домовитися з рибою.

- Як прийдуть за тобою, - повчав він рибу, - прикинься ледве живий. Поворухнися, поворухнися й повернися черевом догори. Кинуть тебе у воду, щоб ти ожила, а ти спочатку не рухайся, потім зроби вигляд, що прагнеш ушити. Побере хазяїн вершу, якої я накритий, захочетпоймать тебе. Тільки він схопить вершу, поринай глибше й рятуйся.

Усе відбулося, як сказав заєць. Коли рис був готовий, селянин побрав за зябра рибу й поніс на ставок потрошити. Бачить, риба зовсім сонна. Занурив він її у воду. Риба какрванет і вискочила з рук, однак у глибину не пішла, на поверхні плавати стала, як заєць її вчив. Селянин ловить її, ловить, а піймати не може, увесь час риба з рук вислизає. Крикнув він дружині, щоб та принесла скоріше верші. Вибігла дружина на лемент чоловіка, схопила вершу й кинулася до ставку. Побачила риба, що жінка вершу несе, миттю пірнула й більше не показувалася. Заєць, звичайно, відразу втік.

Розсердилися чоловік із дружиною. Лазали вони по воді, лазали, змерзнули так, що зуб на зуб не попадав, але риби однаково не піймали. Повернулися вони додому, згадали про зайця, а його й слід давно простиг.

Зараз ви читаєте казку Пригоди зайця