У давно минулі часи Жив-був якийсь хан. У хана був єдиний син. Був він дурень дурнем. Це дуже засмучувало хана. Та хан розв'язав будь-що-будь при житті підшукати синові-дурневі розумну дружину. Поїхав хан по своїх володіннях. У одного селища бачить: три дівчата збирають кізяки. Раптом полив дощ. До пасшимся коровам підійшли телята. Дві дівчата побігли додому, а одна накрила бешметом кізяки й побігла до череди, відігнати телят.
Хан під'їхав до неї й запитав, чому вона залишилася під дощем, коли її подруги втекли додому.
- Мої подруги один раз виграли, два програли, а я два рази виграла, а один програла, - відповіла дівчина.
- У чому ж ти виграла?- запитав хан.
- Я вкрила від дощу кізяки й відігнала телят від корів, а то б вони висмоктали молоко. Лихо тільки, що дощ намочив мій бешмет. Але бешмет я висушу у вогню, а вогонь розведу сухими кізяками. А у моїх подруг і кізяки намокнули, і телята висмоктали молоко. Тільки бешмети свої не намочили. Бачите, хан, у мене й молоко буде, і вогонь, а у них ні того, ні іншого.
Ханові сподобалася спритність дівчини, і він розв'язав дізнатися, хто вона така.
- А як переправитися через цю річку?- запитав хан дівчину.
- Поїдете праворуч - далі буде, зате коротше. Поїдете ліворуч - коротше буде, зате далі, - відповіла дівчина.
Хан зрозумів дівчину так: якщо поїхати ліворуч, те там брід буде
Болотистий, застрягти можна, - і розв'язав їхати праворуч.
Ще запитав він у дівчини, як йому знайти у селищі її кибитку.
- Моя кибитка коштує ліворуч. Ви її відразу побачите. У неї шістдесят вікон і шістдесят пік стирчать.
У селищі ліворуч хан побачив чернуго-пречорну кибитку. Через діри у даху виднілися всі жердини. Хан догадався, що це і є шістдесят вікон і шістдесят пік.
У кибитці виявився батько дівчини. Слідом за ханом прийшла й дівчина з кізяками.
Щоб ще раз перевірити спритність дівчини, хан раптом запитав її:
- Скільки у тебе у мішку кізяків?
- Стільки ж, скільки раз ступив ваш кінь від вашого палацу до нашої кибитки, - не замислюючись, від ветила дівчина.
Перед від'їздом із селища хан наказав старому приготувати на завтра кумис із бичачого молока й обшити свою кибитку попелом.
Заплакав старий і передав дочки веління хана. Але дочка нітрохи не зніяковіла й заспокоїла старого, що усе зробить сама.
Наступного дня дівчина обшила кибитку рогожею й випалила її так, що попіл пристав до повсті, потім вона підняла й поставила у кибитки довга тичина.
Хан під'їжджає до кибитки, бачить - коштує тичина, виходить, у будинку хтось родить.
- Батько родить, - відповіла ханові дівчина.
- А хіба чоловіка теж родять?- здивовано запитав хан.
- Про великий хан! У ханстві, де готовлять кумис із бичачого молока, усі можливо.
Їдучи, хан наказав старому приїхати до нього на двоголовому коні й скакати не по самій дорозі й не по степу, а коли приїде до нього, сісти не усередині кибитки й не зовні.
Як отут виконати ханський наказ? Старий поділився своїм горем з дочкою. Дочка пояснила йому веління хана. Приїхати потрібно на жеребой кобилі, скакати потрібно не по середині дороги й не по колії, а по смужці між ними, по приїзду ж до хана потрібно сісти у порога зовні й на спину накинути повсть від дверей. Старий зробив так, як йому сказала дочка... Нарешті хан женив свого сина на дівчині. Через якийсь час після весілля хан важко занедужав. Бажаючи перевірити, чи буде невістка допомагати своєму дурному чоловікові, хан призвав до себе сина й велів йому наздогнати перекотиполе у степу й довідатися у нього, де воно буде днювати-ночувати.
Повернувся ханський син додому й передав дружині наказ батька. Тоді дружина порадила йому:
- Передай батькові - перекотиполе відповіло: "Де я буду днювати - відомо яру, де я буду ночувати - вітер про той знає".
Ханський син відповів батькові так, як навчила його дружина.
Батько залишився задоволений і велів синові привести з та буна кінь із двома головами й щоб одна голова дивилася вперед, а інша - назад.
Син привів до хана двох коней і поплутав їх так, що голови їх дивилися у різні сторони.
Хан побранил сина за дурну вигадку й велів йому йти до себе у кибитку.
Удома йому дружина порадила:
- Піди приведи ханові жеребую кобилу. У жеребой кобили лоша лежить у утробі головою до хвоста.
Син хана зробив так, як порадила йому дружина. Хан залишився задоволений сином і спокійно вмер, знаючи, що невістка допоможе чоловікові у всьому.