Мудрець і гелюнг

31-07-2016, 17:06 | Калмицькі казки

Жили старий і баба. Був у них тільки один син. Злидарювали. Занедужав старий, умер. Не у що старого загорнути схоронити. Шкода синові батька голим у землю зарити. Розірвав він бешмет, загорнув тіло батька, схоронив. Пройшов час; не забуло нещастя дорогу до хлопчика. Занедужала мати-баба, умерла. Залишився він круглим сиротою. Шкода синові мати голої зарити. Зняв із себе сорочку, розірвав, загорнув у неї тіло матері й поховав.

Залишився сирота один у трав'яній кибитці. Є нема чого, робити нема чого.

Вийшов сирота-голиш із кибитки й пішов по першій дорозі, яка зустрілася.

Іде по дорозі туди, звідки дме вітер, і сам не знає, навіщо йде.

Утомився сирота-голиш, сили до кінця підходять. Тоді подумав сирота-голиш, що він їде верхи на коні, ударив себе долонями по стегнах - побіг, ще раз ударив себе долонями по стегнах - веселіше побіг, і утоми начебто не було.

Ось бачить сирота-голиш: назустріч їде верхи гелюнг. Під'їхав гелюнг і запитує:

- Куди ти йдеш?

- Туди, де працюють і їдять, - відповідає сирота-голиш. Та розповів гелюнгу про своє нещастя.

"Придасться голиш", - думає гелюнг і говорить:

- Сідай позад сідла, я знайду тобі й роботу і їду.

Сіл сирота позад сідла й поїхав з гелюнгом. Їдуть вони по степу, бачать: журавлі летять і кричать. Гелюнг говорить:

- Журавлі - птаха шляхетні, вони щипають у степу тільки запашну соковиту травичку еревни. Тому вони й кричать так ласкаво, приємно: крик, крик, крик!

Сирота-Голиш відповідає:

- Журавлі не щипають ніякої соковитої травички еревни, журавлі ходять по брудному болоту і їдять жаб, тому вони так і кричать: курли, курли! Розсердився гелюнг на хлопчика. Як сміє цей голиш заперечувати йому, гелюнгу! Підхопився він з кобили й ударив сиротку. Не стерпів сиротка-голиш і кинувся на гелюнга. Билися, билися - помирилися, поїхали далі. Під'їхали вони до озера, у озері качки плавають. Гелюнг і говорить:

- Качки - птаха шляхетні, їм бог дав гарний шовковий пух і широкі плавці. Тому краще їх ніхто не плаває.

Заперечив сиротка-голиш гелюнгу:

- Уж не має ні шовкового пуху, ні широких плавців, він круглий, як ціпок, а плаває швидше вашої качки.

Розлютив гелюнг: як сміє голиш заперечувати йому! Підхопився гелюнг і вдарив сироту. Сиротка не стерпів і кинувся на гелюнга. Билися, билися - помирилися, поїхали далі. Поїхав гелюнг із сироткой до палацу хана: гелюнг був братом дружини хана. Став гелюнг скаржитися ханші на сиротку:

- Я пошкодував цього голиша, побрав його із собою, а він побив мене. Накажи покарати його.

Ханша була зла, наказала вона стратити сиротку-голиша. Бачить хлопчик - справа погана. Він і говорить:

- Ви безжалісна, а не знаєте, що цапина голова ханші не може втручатися у керування вашого ханства, для цього є голова барана. Ось приїде хан, нехай він і стратить, а від вас я не прийму смерті. Розлютила ханша, а заперечити сироті-голишу нічого не може. Приїхав хан, почув про зухвалого сироту-голише й велів покликати його.

- Як ти посмів, - говорить хан, - побити гелюн-га й вилаяти ханшу? Сиротка-Голиш розповів ханові, через що вони билися з гелюнгом і за що вилаяв ханшу.

- Ви, хан, зробили б так само, як і я, - закінчив сиротка. Сподобався ханові мудра відповідь сиротки, розв'язав він залишити сиротку при своєму палаці.

Одного разу хан скликав усіх своїх келмерчи. Прийшов і сиротка. Дав хан кожному келмерчи по вівці й наказав:

- Так вигодуєте овець, щоб сала у них не було видне, а були б дуже-дуже жирними.

Прийшов сиротка додому з вівцею, знайшов шкіру вовка, набив у неї соломи й зашив. Як тільки вівця на їсться, сиротка їй солом'яного вовка покаже. Від страху у вівці всі жиринки по тілу розбіжаться.

Прийшов строк, скликав хан келмерчи. Прийшли келмерчи й овець із собою привели. Зарізали келмерчи своїх овець - у кожної вівці сало висить у долоню ширини. Зарізав сиротка свою вівцю - ні однієї жиринки не видне. Стали варити вигодувану сироткой вівцю - повний казан жиру набралося. Іншим разом скликав хан усіх келмерчи й дав кожному по собаці. Дістався собака й сиротке.

- Кожний келмерчи повинен навчити свій собаку говорити, - сказав хан-зайдиголова.

Прийшов сиротка додому й став учити собаку говорити. Поставить перед собакою їжу, їсти їй не дає й усе повторює: "Кезя, кезя" (коли, коли). Довго вчив сиротка. Собака схуд від голоду, а мовчить. Нарешті собака зрозумів і гавкнула:

- Кезя, кезя.- Тоді сиротка дав їй їжу.

Прийшов строк, скликав хан келмерчи. Прийшли келмерчи, привели із собою собак. У всіх келмерчи собаки жирний, злі, на людей кидаються, гавкають, а нічого не говорять. Бачить хан: собака сиротки така худа, що всі хребці можна порахувати. Хан і говорить йому:

- Ти, вірно, свій собаку голодом заморив.

- Ні, хан, я її кращою їжею кормил, - відповів сиротка, а сам тихенько з кишені їжу собаці показав.

- Кезя, кезя! - закричав собака.

Здивувався хан, здивувалися келмерчи, що сиротка навчив говорити собаку. З тих пір сиротка став самим славним у степу келмерчи.

Зараз ви читаєте казку Мудрець і гелюнг