Це було у старожитні часи. Жили старий і баба. Було у них три корови: дві молоді, одна стара. Розв'язали вони продати корівку: мало вона давала молока. Відправився старий на ярмарок. Жене він корову й пісеньки співає. Йому назустріч їде хлопець верхи на гнідому коні.
- Здрастуйте, батько!
- Здраствуй, молодець!
- Здалеку їдеш?
- З ярмарку.
- А яка там ціна коровам?
- Худобини без рогів у великій ціні, - відповів хлопець і поїхав далі.
Не роздумуючи довго, дістав старий ніж і відрізав корівці рога. Жене він корову й пісеньки співає. Хлопець об'їхав старого сторонкою й знову їде йому назустріч.
- Здрастуйте, батько!
- Здраствуй, молодець!
- Звідки ти їдеш?
- З ярмарку.
- А яка ціна на корів?
- Худобини без рогів і вух у більшій ціні, - відповів хлопець і виїхав.
Не думаючи довго, відрізав старий у корівки вуха й погнав її далі. Жене він корову й пісеньки співає. Хлопець зник за бугром, повернув коня й поскакав у об'їзд. Незабаром ще раз під'їжджає до старого.
- Здрастуйте, батько!
- Здраствуй, молодець!
- Куди женете корову?
- На ярмарок. А ти звідки й куди шлях тримаєш?
- Я їду з ярмарку.
- Яка там ціна коровам?
- Без рогів, без вух і без хвоста худобини у великій ціні, - відповів хлопець і поїхав далі.
Старий відрізав у корівки хвіст. Жене він корову й пісеньки співає. Добрався старий до місця й чекає покупців. Люди дивляться на корову, посміюються.
- Чого дивитеся?- говорить їм старий.- Купуйте, нині така худобини у ціні.
- Де ти її, старовина, побрав?
- Така худобини, батько, і даром нікому не потрібна. Жени свою животину додому, не осоромлюйся!- викрикували з юрби.
Скільки не стояв він з корівкою на ярмарку - не найшлося покупця.
Дивиться він: собака підбіг до його корівки, ходить навколо неї й усе нюхає.
"Може бути, вона прагне купити корову, треба у неї запитати", - подумав старий і направився було до неї.
Собака ощирився, заричала й побігла ладь. Розлютився старий, убив корову й кинув її біля возів. Походив, походив він по ярмаркові, купив за копійку пряник, з'їв його й пішов додому. Іде й думає: "Та грошей ні, і корівки ні, що я скажу своїй бабці? "Думав він, думав і придумав: " Зайду-но я дочку свою замужню відвідаю".
Обрадувалася дочка приходу батька й приготувала йому смачний булмук. Старий їв, їв і так наївся, що не міг дихати.
- Дочка, як називається зта їжа?
- Булмук.
- Ось їжа так їжа. Піду додому, скажу своїй бабі: нехай зварить. Щоб не забути цього слова, старий усю дорогу повторював: "Булмук, булмук".
Та трапилося йому переходити болотисту балку, упав він у бруд, а слово-те "булмук" і вилетіло з голови.
"Що ж, - подумав він, - виходить, що я його втратив у балці".- Та ну по
Бруди плазувати, слово "булмук" шукати. У ту пору два хлопці переходили балку.
- Батько, що шукаєте?- запитав один з них.
- Дочка на виданье. Купив їй золоте кільце, так тут упустив. Хлопці залізли у болото й стали зі старим шукати. Лазили, лазили - нічого не знайшли.
- Тепер нам кільця не знайти, - сказав хтось із них, - бачиш, бруд - те, як булмук.
- Так, так, булмук, булмук!- викрикнув старий і заспішив додому. Зрозуміли хлопці, що старий попросту обдурив їх, і ну дубасити його. Поколобродили й пішли своєю дорогою. Старий, тримаючись за хворі боки, згадував, вспоми-нал слово "булмук", так так і не згадав. Прийшов він додому й говорить бабі:
- Бабка, звари мені це саме... Як його?..
- А корову продав?
- Її вовки з'їли. Звари цей самий... ну.., - Будан, чи що?- запитує баба.
- Немає.
- Що ж варити?
Розлютився старий і прийнявся її бити. Зайшла до них у кибитку сусідка, бачить: старі б'ють друг дружкові.
- Що ви б'єтеся?- запитала вона.- Обоє ви стали, як булмук. Почув старий слово "булмук" - зрадів.
- Звари, бабка, булмук!- сердито наказав він. Зварила вона йому булмук. Старий так наївся, чтозаболел і вмер. З тих пір і прислів'я пішло: "Наївся булмука до смерті".