У далекі часи у одного хлібороба був син. Він продав своє поле, купив три сажні полотна й поїхав по чужих краях торгувати. Зустріла йому дорогою юрба дітлаха, який прив'язав на шнурок миша й кидали її у воду, а потім витягали. Став він просити дітей, щоб вони пошкодували мишу й відпустили її. А діти грублять у відповідь:
- А тобі що за справу? Однаково не відпустимо! Тоді він віддав їм один сажень полотна, і вони випустили мишу.
Тільки відійшов, зустрічає іншу юрбу дітлаха, вти піймали молоду мавпочку й б'ють її немилосердно, а самі присуджують:
- Стрибай! Стрибай гарненько!
Але мавпочка була вже не у силах більше рухатися й тільки гримасувала.
Він погладив мавпочку й праг було її відпустити, а діти не погоджуються.
Віддав він їм другий сажень полотна, і вони відпустили мавпочку.
Далі попадається йому на шляху юрба дітлаха з маленьким ведмежам.
Поганяють вони його й б'ють, їздять на ньому верхи. Отут довелося йому розстатися з останнім сажнем полотна, щоб умовити дітлаха відпустити ведмежати у ліс.
Нема чим стало йому торгувати й нема чого є, ось він і думає: "Чому мені тепер зайнятися?"Думав, думав, а сам усе йде по дорозі й раптом бачить на очеретяній лучці шматок шовку, шитого золотом, - видне, дуже дорогою. "Ось тобі небо послало замість полотна за твоє добре серце", - говорить він сам собі. Але незабаром усі пішло по-іншому.
Підійшли до нього люди, побачили шовк і запитують:
- Звідки такий дорогий шовк? Цю тканину з іншими речами украли зі скарбниці хана. Ну, нарешті ми розшукали злодія! Куди ти запроторював усе інше?
Вони привели його до хана, а хан йому й говорить:
- Я велю посадити тебе у великий ящик, замкнути дерев'яним запором, покласти два хліба й закинути тебе у воду.
Так і зробили. Але ящик приплив до берега й зупинився. Повітря у ящику спертий, бідний юнак задихається. Раптом хтось став схреститися й кричати йому:
- Уприся-но тепер небагато у кришку.
Уперся він у кришку, та відкрила, він вдихнув свіжого повітря, а у щілину побачив мишу, яку він звільнив. Миша йому й говорить:
- Перегоди, я піду покличу товаришів, а то мені не під силу.
Миша незабаром повернулася з мавпою й ведмежам. Мавпа розсунула щілину так, що ведмідь міг просунути свою лапу й розламати скриня. Юнак вийшов на зелену галявину на острові посередині ріки. Звірі принесли йому плодів і різної їжі.
На інший ранок побачив він, що на березі щось блискає, і послав мавпу подивитися.
Мавпа принесла йому блискучий камінчик. Камінчик цей був чарівний. Захотілося юнакові мати палац, і зараз же виріс палац серед великої площі, з усіма службами, прибудовами, у багатому оздобленні, а довкола нього розцвіли дерева, і з мармурових фонтанів забила із дзюркотом чиста, як кришталь, вода. Поселився він у цьому палаці й залишив у себе звірів. Трохи згодом прийшли у цю країну купці. Остовпіли вони від подиву й запитують:
- Звідки ж узявся цей палац? Колись тут було порожнє місце! Вони запитали про це юнака, а той показав ним чарівний камінь і розповів усе, що з ним трапилося.
Отут один з них і говорить:
- Побери у нас усі, чому ми багаті, і віддай нам чарівний камінь. Юнак не пошкодував і подарував їм камінь, але не побрав у них нічого замість.
- Я Та так щасливий, - сказав він, - з мене досить і того, що у мене є.
Купці не були так вдячні, як звірі, тому що вони були купцями й великодушність, як і багато чого іншого, уважали просто дурістю. На інший день, зранку, прокидається юнак і бачить, що він знову на галявині й що усе багатство його зникло.
Сидить, пригорюнился. Підходять уводити, увести до ладу ньому його звірі й запитують:
- Що з тобою приключилося? Розповів він їм усе. Вони й говорять:
- Шкода нам тебе. Скажи-но нам, куди купець пішов із твоїм каменем. Ми підемо його розшукаємо.
Приходять вони до купця. Отут мавпа й ведмідь говорять миші:
- Ну-но, миша, пошниряй, не чи знайдеш де каменю.
Миша почала нишпорити по всіх щілинах і потрапила у багато прибрану кімнату, де спав купець, якому дістався чарівний камінь. А камінь-те висить, підвішений до кінця стріли, а стріла уткнута у купу рису, і близько рисової купки прив'язано дві кішки. Миша не насмілилася підійти й розповіла про всім своїм друзям.
А ведмідь-те був з ленцой, та ще й простуватий, почув він це й говорить:
- Ну, виходить, нічого не поробиш, повернемося назад. Тоді мавпа перебила його й говорить:
- Перегоди, ми придумаємо ще що-небудь. Миша! Ступай до купця й відгризи йому трохи волосся, а на наступну ніч подивися, хто буде прив'язаний до узголів'я близько його подушки.
Зранку купець побачив, що волосся у нього обгризани мишею, і він з вечора прив'язав кішок близько своєї подушки.
А миша знову не змогла добратися до каменю.
- Ну, - говорить ведмідь, - тепер вуж і поготів нічого не поробиш, повернемося назад.
Мавпа й говорить:
- Перегоди, ми знову що-небудь придумаємо, ти нас не відговорюй. Миша! Ступай і погризи рис, щоб стріла впала й потім принеси камінчик у зубах. Миша допхала камінчик до норки, а камінчик-те великої й не пролазить у неї. Прийшла миша знову зі своїм горем до друзів.
- Ну, - говорить ведмідь, - тепер усі, повертаємо додому, нам з мавпою й поготів не пролізти через мишачу норку.
Але мавпа розрила нору, і мишеня пролізло у неї разом з камінчиком. Відправилися вони назад, дійшли до ріки, утоми, миша села до ведмедя на вухо, а мавпа залізла до нього на спину, а камінчик у роті тримає. Стали через ріку переправлятися, а ведмідь давай хвастати, що й він теж не без справи сидів:
- Добре, що я можу вас усіх перенести на собі: мавпу, мишу й чарівний камінь. Виходить, я всіх вас сабоніше.
А звірі мовчать у відповідь. Ведмідь не на жарт розсердився й говорить:
- Не станете мені відповідати, так я вас кину у воду.
- Не драговини, зроби милість, - проговорила мавпа, а камінчик-те з рота у неї бух у воду.
Перейшли вони ріку, мавпа й давай гарчати:
- Ти, ведмідь, дрюк! Миша прокинулася й запитує:
- Що з вами?
Мавпа розповіла всі, як було, і говорить:
- Немає нічого сутужніше, чим дістати камінь із води. Тепер нам більше нічого не залишається, як розійтися.
А миша говорить:
- Ну-но я спробую витягтися камінчик. Відійдіть-но подалі. Прийнялася миша бігати назад і вперед по берегу, немов турбується про щось. Раптом з води виходять водяні жителі й говорять:
- Миша, що з тобою? Миша ним і відповідає:
- Хіба ви не чули, що збирається велике військо й прагне вигнати з води всіх водяних жителів?..
- Лихо нам, - злякалися водяні жителі, - порадь, що нам тепер робити.
- Вам тепер, - відповідала миша, - нічого більше не залишається, як викинути з води всі камені й зробити з них на березі греблю.
Не встигнула сказати, як посипалися із дна ріки камені. Та нарешті більша жаба тягне чарівний камінчик так присуджує:
- Ця штучка не легка.
- Молодець, миша, - сказала мавпа, коли побачила камінь.
Прийшли вони до юнака, а той їх чекає не дочекається. Віддали вони йому камінчик, і захотілося йому мати та який же, як і колись, палац. З тих пір юнак ніколи не розставався із чарівним каменем і залишив у себе жити трьох свої вірні друзів. Ведмідь тільки й робив, що їв так спав; мавпа їла й танцювала, а миша теж їла й шастала по всіх норках і щілинам, а юнак ніколи не тримав у палаці жодної кішки.