Один хан, бажаючи знати мудрість свого народу, оголосив:
- Усі, хто вважає себе келмерчами, у семиденний строк повинні з'явитися до мене.
Оголошення хана із блискавичною швидкістю дійшло до самих віддалених хотонов і кибиток!
На оголошення хана відгукнулися три старі.
Три старі церемонно сіли у приймальні хана.
Хан, довідавшись, що до нього прийшли три старі, увійшов у приймальню.
Побачивши старих, він помітив, що у першого старого на голові зовсім немає волосся, у другого волосся сиві, а вуса чорні, а у третього немає вусів.
- Скільки вам років? - звернувся він до першого старого.
- П'ятдесят, - пішла відповідь.
- Скільки вам років?- звернувся він до другого.
- П'ятдесят, - відповів старий.
- Скільки вам років? - звернувся він до третього старого.
- П'ятдесят, - відповів старий, - Виходить, усі ровесники?
- Так, - підтвердили старі.
- Ось ви всі ровесники, - звернувся хан до першого, - чому ж у вас на голові немає волосся?
- Я на своєму столітті бачив багато поганого й хоро шего. Я так багато думав, як краще жити людям, що на голові жодного волоска не залишилося.
- Ви з ними ровесник, чому у вас волосся сиві, а вуса чорні?-запитав хан у другого старого.
- Мої волосся - мої ровесники. Вони у мене були ще тоді, коли я тільки що народився, а вуса виросли, коли мені було двадцять п'ять років. Волосся на двадцять п'ять років старше, чим вуса. Тому волосся сиві, старі, а вуса молоді, чорні.
- Ви ровесник з ними, чому у вас зовсім немає вусів?- запитав хан у третього старого.
- Я єдиний нащадок моїх батьків. По цьому, для того щоб не скривдити батька, я народився чоловік чиной, а для того щоб не скривдити мати, я народився, щоб бути безвусим.
Хан за спритність старих подарував їм мішок золота. Старі, подякувавши хана, поспішно вийшли.
Один наближений хана, побачивши їх з мішком золота, подумав: "Ех, дурний же наш хан. З якої статі він віддав мішок золота цим корчам? Невже вони мудріше мене? Немає! Рівного мені не знайти на світі! Так тримаєтеся у мене! Задам я вам три питання й зажену у тупик! Не відповісте, так вам кінець. Давай сюди золото". Із цією думкою він пустився доганяти старих. Перший старий побачив вихром вершника, що летів, і сказав:
- Слухайте, він - за нами. Ви із золотом продовжуйте шлях, а я почекаю, що скаже молодець.
Ті погодилися й пішли.
Наближений хана, прискакавши, прямо з коня запитав:
- Ви мудрець?
- Так, мудрець.
- Тоді дайте відповідь на мої питання. Що таке мир?
- Це день і ніч. Удень працюємо, а вночі відпочиваємо,
- Що таке земля, що таке вода?
- Земля - це мати людину й тварин, а вода - мати риб.
- Що таке зміна часу?
При цьому питанні старий, роблячи вид, що він зніяковів, говорить:
- Ах, яке нещастя! Відповідь на це питання я забув у тих старих. Дозвольте на хвилинку мені ваш коня. Зараз же доправлю відповідь. "Попався, гадюка! Ось коли я тебе поберу за зябра!" - подумав наближений хана й сказав:
- Бери!
Старий, сівши на коня, сказав:
- У вас був кінь, у мене не було. Ви сиділи на коні, я стояв на землі. Ви зараз на землі, а я на коні. Це і є зміна часу. Спасибі вам!- Із цими словами старий поскакав.
Наближений хана залишився не тільки без золота, але й без свого коня.