Було це давним-давно, коли на землі тільки з'явилися люди й звірі. Ось і розв'язали, звірі кожному визначити своє місце.
- Ти, Риба, будеш жити під водою.
- Ти, Павук, будеш днем і вночі плести павутину.
- Ти, Вовк, будеш жити у лісі й лякати звірів.
- Ти, Лев, найдужчий, будеш царем звірів.
Стали думати, кому віддати розум і хитрість.
- Розум і хитрість треба віддати Людині, - сказав Лев. - Я завжди впораюся з Людиною - адже у мене буде сила!
Так було визначене місце кожного на землі. Одного разу зібралися звірі у лісі. Раптом чують стукіт сокири. Бачать - Людей рубає дерево.
- На цій першій Людині я випробую свою силу, - проричал Лев. - Зараз я його знімання!
Голосно розсміялася Людина.
- Над чим ти смієшся, маленька Людина? Я прийшов з'їсти тебе!
- Я глузую із твоєї дурості. Я прийшов, щоб допомогти тобі, а ти прагнеш з'їсти мене. У тебе завжди буде багато ворогів - адже ти сабоний і могутній. Коли вороги стануть переслідувати тебе, тобі знадобиться затишне місце, де ти зможеш сховатися. Ось я й прагну допомогти тобі - зробити вкриття.
- Я не знав цього, - сказав Лев. - Добре, зроби для мене добра справа.
Та Людина прийнялася за роботу. Він сколотив величезну клітку.
- Глянь, цар звірів, що я побудував для тебе, - сказала людина й веліла Леву ввійти у клітку.
Увійшов Лев у клітку й запитує:
- Ну що, не видне мене?
- Забери хвіст, тоді не буде видне, - відповідала Людей.
Лев забрав хвіст, а Людина швидко захлопнула двері клітки.
- Бачиш, цар звірів, однією силою нічого не зробиш, якщо у тебе немає розуму.
Зрозумів Лев, що Людина перемогла його. Заревів Лев, став кликати на допомогу звірів. А звірі у страху розбіглися.
- Той, хто зміг перемогти царя звірів Леву, легко впорається й з нами, - говорили вони. Так Людина перемогла всі звірів.