Ось тобі сім!

24-10-2016, 14:52 | Італійські казки

У однієї жінки була дуже росла й ненажерлива дочка. Коли мати давала їй суп, вона з'їдала тарілку за тарілкою й просила ще й ще. Та мати наливала їй, наливала й присуджувала:

- Три... чотири... п'ять...

А коли доходило до семи, мати давала дочки міцний потиличник і кричала:

- Ось тобі сім!

Одного разу проходив повз них будинку багатий юнак. Він побачив у вікно, як мати б'є свою дочку, присуджуючи:

- Ось тобі сім, ось тобі сім!.. Сподобалася йому росла красуня. Він увійшов у доми запитав:

- Сім? Чого сім?..

Матері соромно було зізнатися, що дочка її так багато їсть, вона й відповіла:

- Сім?.. Сім веретен пряжі. Така вона у мене роботяща, що скоро й овець їй не вистачить. Сьогодні вона вже напряла сім веретен, і всі їй мало! Ось я й покарала її. Нехай хоч відпочине.

- Раз така справа, - говорить юнак, - віддайте її мені у дружин. Але колись я перевірю, чи правда, що вона так працьовита.

Відвіз він дівчину до себе й залишив у кімнаті, повної кудели.

- Я капітан, - сказав він, - і зараз іду у далеке плавання. Якщо до мого повернення ти спрядеш усю цю кудель, ми зіграємо весілля. Крім кудели, у кімнаті капітан залишив розкішні плаття й коштовності. Він був дуже багатий.

- Коли ми одружимося, усе це стане твоїм, - сказав він дівчині при розставанні.

Цілими днями наречена приміряла плаття, надягала коштовності й виглядала у дзеркало. Служниці з ранку до вечора приносили їй страви, а кудель залишалася недоторканої.

Тим часом настав останній день: ранком очікували капітана. Зазасмучувалася дівчина, ніколи їй не бути капитаншей, і гірко заплакала. Але раптом у вікно влетіло якесь лахміття, упали до її ніг і відразу обернулися бабою з довгими віями.

- Не бійся мене, - сказала баба, - я прийшла допомогти тобі: я буду прясти, а ти намотуй нитки на веретено.

Ніхто на світі ще не бачив такої швидкої прялі, як ця баба! Не пройшло й чверті години, як вона спряла всю кудель. А вії її за цей час подовжилися й сталі довше носа й навіть довше підборіддя...

Коли робота була кінчена, дівчина запитала:

- Чому віддячити тебе, добра жінка?

- Нічого мені не потрібно - тільки не забудь запросити мене на весілля, коли вийдеш за капітана.

- Але де тебе знайти?

- А ти тільки поклич: "Колумбина", - і я буду отут як отут. Але горі тобі, якщо забудеш моє ім'я й не запросиш, - уся твоя пряжа знову звернеться у кудель.

Наступного дня повернувся капітан і побачив, що пряжа готова.

- Прекрасно, - сказав він, - здається, я знайшов дружину, яку шукав. Дивися, які плаття й коштовності я тобі привіз. Але тепер я знову йду у плавання, і тебе чекає нове випробування. Я залишу кудели у два рази більше, чим у перший раз, і якщо до мого повернення з неї буде готова пряжа, я одружуся натебе.

Як і у перший раз, дівчина цілими днями приміряла плаття й коштовності, їла те суп, то макарони, а кудель так і залишилася недоторканою. Та давай наречена плакати.

Але раптом у каміні почувся шум, у кімнату влетіло якесь лахміття й звернулося у бабу з отвисшими губами. Так само, як і перша баба, вона пообіцяла допомогти дівчині й прийнялася прясти ще швидше, чим та, з довгими віями. Та чому швидше вона пряла, тим більше відвисали її губи. Не пройшло й напівгодини, як уся пряжа була готова. Баба навіть слухати не стала дяк дівчини, попросила тільки запросити її на весільний обід:

- Ти тільки скажи: "Колумбара!" Але не забудь мого імені, а то горі тобі: сгинет моя робота...

Ранком вернувся капітан і ще з порога запитав:

- чи Готова пряжа?

- Ще б, давно готова! - відповіла дівчина.

- Тоді ось тобі плаття й коштовності. Якщо до мого повернення з останнього плавання ти зробиш свою останню роботу, а її буде ще більше, чим колись, обіцяю: ми відсвяткуємо наше весілля.

Як і раніше, дівчина тільки у самий останній день згадала про роботу: за всі дні вона не доторкнулася до веретена. Та ось з водостічної труби вивалилося якесь лахміття й обернулося бабою із зубами, що стирчать назовні. Вона з жорстокістю прийнялася прясти. Та поки вона пряла, усе довше ставали її зуби. Скінчивши роботу, баба сказала:

- Не забудь запросити на весільний обід, скажи тільки: "Колумбун!" - і я прийду. Ну а забудеш, - краще б нам не зустрічатися.

Повернувся капітан, побачив, що пряжа готова, і залишився дуже задоволений.

- Ну ось, - сказав він, - тепер ти будеш моєю дружиною.- Та наказав готуватися до весілля й кликати гості з усією округи.

А наречена зовсім не думала про три бабах - так була захоплена готуваннями.

Ранком, у день весілля, дівчина згадала про бабів. Але тільки вона захотіла покликати їх, як відчула, що імена бабів зовсім зникли з її пам'яті. Думала вона, думала, але так і не згадала жодного імені. Куди тільки подіялася її веселість. Наречена стала такою смутної, що капітан нарешті запитав, що з нею. Але вона немов води у рота набрала.

Нічого не добившись, наречений розв'язав перенести весілля наступного дня. Але наречена назавтра стала ще сумніше, а ще через день - зовсім мовчазна й смутна. Та по нахмуреному чолу її було видне, що якась дума не дає їй спокою. Наречений намагався розвеселити її, жартував з нею, розповідав забавні історії - усе було даремне. Бачачи, що утішати даремно, він розв'язав сам небагато розважитися й ранком відправився на полювання. У хащі його застала сабона гроза, і юнак укрився у старій занедбаній хатині. У темряві йому почулися голоси:

- Про Колумбина!

- Про Колумбара!

- Про Колумбун!

- Настав час готовити поленту, де наша каструля! Ця проклята наречена, видне, вуж ніколи не запросить нас на обід!

Капітан придивився, бачить - три баби: одна з віями до підлоги, інша з губами до черевиків, третя із зубами до самих колін.

"Тепер я знаю, чим розсмішити наречену, - подумав капітан.- Якщо й це її не розвеселить, вона вже ніколи не буде сміятися!"Вернувшись додому, він сказав дівчині:

- Сьогодні у лісі я сховався від дощу у занедбаній халупі. Дивлюся - і що ж: сидять три баби - одна з віями до підлоги, інша з губами до черевиків, третя зубами чеше коліна. Вони кричали один одному: " Про Колумбина!" - " Про Колумбара!" - " Про Колумбун!"Особа у нареченої у ту ж мить прояснилося, вона розсміялася й викликнула:

- Зараз же влаштовуй весільний бенкет! Та я прошу тебе, дозволь запросити цих бабів на наше свято - дуже вуж вони розсмішили мене.

Так і зробили. Для бабів приготували круглий столик, такий маленький, що за віями однієї, Полента - страва з кукурудзи.

Губищами інший і зубищами третьої їжі зовсім не було видне. Після обіду наречений запитав Колумбину:

- Скажи мені, добра жінка, чому у тебе такі довгі вії?

- Тому що я напружувала очі, коли пряла саму тонку нитку.

- А у тебе? Чому у тебе такі отвисшие губи?

- Тому що я увесь час проводила пальцем по губах, коли сукала нитка, - відповіла Колумбара.

- А у тебе? Чому у тебе такі величезні зуби?

- Тому що перегризала на нитках багато вузликів, - говорить Колумбун.

- Отож воно що, - викликнув капітан і, звертаючись до дружини, сказав: - Принеси-но мені веретено! - і, як тільки вона принесла веретено, кинув його у палаючий камін.

- Ніколи у житті я більше не змушу тебе прясти.

Та з тих пір його росла дружина зажила спокійно й щасливо.

Зараз ви читаєте казку Ось тобі сім!