У однієї жінки була дуже росла й ненажерлива дочка. Коли мати давала їй суп, вона з'їдала тарілку за тарілкою й просила ще й ще. Та мати наливала їй, наливала й присуджувала:
- Три... чотири... п'ять...
А коли доходило до семи, мати давала дочки міцний потиличник і кричала:
- Ось тобі сім!
Одного разу проходив повз них будинку багатий юнак. Він побачив у вікно, як мати б'є свою дочку, присуджуючи:
- Ось тобі сім, ось тобі сім!.. Сподобалася йому росла красуня. Він увійшов у доми запитав:
- Сім? Чого сім?..
Матері соромно було зізнатися, що дочка її так багато їсть, вона й відповіла:
- Сім?.. Сім веретен пряжі. Така вона у мене роботяща, що скоро й овець їй не вистачить. Сьогодні вона вже напряла сім веретен, і всі їй мало! Ось я й покарала її. Нехай хоч відпочине.
- Раз така справа, - говорить юнак, - віддайте її мені у дружин. Але колись я перевірю, чи правда, що вона так працьовита.
Відвіз він дівчину до себе й залишив у кімнаті, повної кудели.
- Я капітан, - сказав він, - і зараз іду у далеке плавання. Якщо до мого повернення ти спрядеш усю цю кудель, ми зіграємо весілля. Крім кудели, у кімнаті капітан залишив розкішні плаття й коштовності. Він був дуже багатий.
- Коли ми одружимося, усе це стане твоїм, - сказав він дівчині при розставанні.
Цілими днями наречена приміряла плаття, надягала коштовності й виглядала у дзеркало. Служниці з ранку до вечора приносили їй страви, а кудель залишалася недоторканої.
Тим часом настав останній день: ранком очікували капітана. Зазасмучувалася дівчина, ніколи їй не бути капитаншей, і гірко заплакала. Але раптом у вікно влетіло якесь лахміття, упали до її ніг і відразу обернулися бабою з довгими віями.
- Не бійся мене, - сказала баба, - я прийшла допомогти тобі: я буду прясти, а ти намотуй нитки на веретено.
Ніхто на світі ще не бачив такої швидкої прялі, як ця баба! Не пройшло й чверті години, як вона спряла всю кудель. А вії її за цей час подовжилися й сталі довше носа й навіть довше підборіддя...
Коли робота була кінчена, дівчина запитала:
- Чому віддячити тебе, добра жінка?
- Нічого мені не потрібно - тільки не забудь запросити мене на весілля, коли вийдеш за капітана.
- Але де тебе знайти?
- А ти тільки поклич: "Колумбина", - і я буду отут як отут. Але горі тобі, якщо забудеш моє ім'я й не запросиш, - уся твоя пряжа знову звернеться у кудель.
Наступного дня повернувся капітан і побачив, що пряжа готова.
- Прекрасно, - сказав він, - здається, я знайшов дружину, яку шукав. Дивися, які плаття й коштовності я тобі привіз. Але тепер я знову йду у плавання, і тебе чекає нове випробування. Я залишу кудели у два рази більше, чим у перший раз, і якщо до мого повернення з неї буде готова пряжа, я одружуся натебе.
Як і у перший раз, дівчина цілими днями приміряла плаття й коштовності, їла те суп, то макарони, а кудель так і залишилася недоторканою. Та давай наречена плакати.
Але раптом у каміні почувся шум, у кімнату влетіло якесь лахміття й звернулося у бабу з отвисшими губами. Так само, як і перша баба, вона пообіцяла допомогти дівчині й прийнялася прясти ще швидше, чим та, з довгими віями. Та чому швидше вона пряла, тим більше відвисали її губи. Не пройшло й напівгодини, як уся пряжа була готова. Баба навіть слухати не стала дяк дівчини, попросила тільки запросити її на весільний обід:
- Ти тільки скажи: "Колумбара!" Але не забудь мого імені, а то горі тобі: сгинет моя робота...
Ранком вернувся капітан і ще з порога запитав:
- чи Готова пряжа?
- Ще б, давно готова! - відповіла дівчина.
- Тоді ось тобі плаття й коштовності. Якщо до мого повернення з останнього плавання ти зробиш свою останню роботу, а її буде ще більше, чим колись, обіцяю: ми відсвяткуємо наше весілля.
Як і раніше, дівчина тільки у самий останній день згадала про роботу: за всі дні вона не доторкнулася до веретена. Та ось з водостічної труби вивалилося якесь лахміття й обернулося бабою із зубами, що стирчать назовні. Вона з жорстокістю прийнялася прясти. Та поки вона пряла, усе довше ставали її зуби. Скінчивши роботу, баба сказала:
- Не забудь запросити на весільний обід, скажи тільки: "Колумбун!" - і я прийду. Ну а забудеш, - краще б нам не зустрічатися.
Повернувся капітан, побачив, що пряжа готова, і залишився дуже задоволений.
- Ну ось, - сказав він, - тепер ти будеш моєю дружиною.- Та наказав готуватися до весілля й кликати гості з усією округи.
А наречена зовсім не думала про три бабах - так була захоплена готуваннями.
Ранком, у день весілля, дівчина згадала про бабів. Але тільки вона захотіла покликати їх, як відчула, що імена бабів зовсім зникли з її пам'яті. Думала вона, думала, але так і не згадала жодного імені. Куди тільки подіялася її веселість. Наречена стала такою смутної, що капітан нарешті запитав, що з нею. Але вона немов води у рота набрала.
Нічого не добившись, наречений розв'язав перенести весілля наступного дня. Але наречена назавтра стала ще сумніше, а ще через день - зовсім мовчазна й смутна. Та по нахмуреному чолу її було видне, що якась дума не дає їй спокою. Наречений намагався розвеселити її, жартував з нею, розповідав забавні історії - усе було даремне. Бачачи, що утішати даремно, він розв'язав сам небагато розважитися й ранком відправився на полювання. У хащі його застала сабона гроза, і юнак укрився у старій занедбаній хатині. У темряві йому почулися голоси:
- Про Колумбина!
- Про Колумбара!
- Про Колумбун!
- Настав час готовити поленту, де наша каструля! Ця проклята наречена, видне, вуж ніколи не запросить нас на обід!
Капітан придивився, бачить - три баби: одна з віями до підлоги, інша з губами до черевиків, третя із зубами до самих колін.
"Тепер я знаю, чим розсмішити наречену, - подумав капітан.- Якщо й це її не розвеселить, вона вже ніколи не буде сміятися!"Вернувшись додому, він сказав дівчині:
- Сьогодні у лісі я сховався від дощу у занедбаній халупі. Дивлюся - і що ж: сидять три баби - одна з віями до підлоги, інша з губами до черевиків, третя зубами чеше коліна. Вони кричали один одному: " Про Колумбина!" - " Про Колумбара!" - " Про Колумбун!"Особа у нареченої у ту ж мить прояснилося, вона розсміялася й викликнула:
- Зараз же влаштовуй весільний бенкет! Та я прошу тебе, дозволь запросити цих бабів на наше свято - дуже вуж вони розсмішили мене.
Так і зробили. Для бабів приготували круглий столик, такий маленький, що за віями однієї, Полента - страва з кукурудзи.
Губищами інший і зубищами третьої їжі зовсім не було видне. Після обіду наречений запитав Колумбину:
- Скажи мені, добра жінка, чому у тебе такі довгі вії?
- Тому що я напружувала очі, коли пряла саму тонку нитку.
- А у тебе? Чому у тебе такі отвисшие губи?
- Тому що я увесь час проводила пальцем по губах, коли сукала нитка, - відповіла Колумбара.
- А у тебе? Чому у тебе такі величезні зуби?
- Тому що перегризала на нитках багато вузликів, - говорить Колумбун.
- Отож воно що, - викликнув капітан і, звертаючись до дружини, сказав: - Принеси-но мені веретено! - і, як тільки вона принесла веретено, кинув його у палаючий камін.
- Ніколи у житті я більше не змушу тебе прясти.
Та з тих пір його росла дружина зажила спокійно й щасливо.