Жив у одному селищі молодий мисливець. Була у нього стара мати. Мисливець завжди вертався додому з видобутком. Тем вони з матір'ю й годувалися. Одного разу він провів у горах цілий день, але не зустрів ніякій дичині. "Видне, повернуся я сьогодні голіруч", - подумав він. Та раптом побачив на скелі величезного орла. Прицілився, і тоді орел заговорив:
- Пощади мене, людей. Прийде час - я тобі придамся. Ось перо з мого хвоста. Буде зле - спали його, і я до тебе прилечу.
Мисливець сховав перо й пішов далі. Скоро йому попалася дика коза. Мисливець прицілився. Та тоді коза заговорила:
- Не вбивай мене, людей. Прийде пора - я тобі придамся. Ось шерстинка з моєї бороди. Буде треба - спали її, і я перед тобою з'явлюся.
Мисливець сховав шерстинку й пішов далі. Стемніло. Йому довелося переночувати у лісі на дереві. На світанку він прокинувся від голоду й спустився до моря. "Хоч рибу піймати, хоч що-небудь поїсти!" - подумав він. На гачок попалася золота рибка. Вона сказала:
- Відпусти мене у море, людей. Прийде час - я тобі відслужу. Ось моя золота лусочка. Буде важко - спали її, і я до тебе припливу.
Мисливець сховав лусочку й пішов далі. Незабаром на березі він побачив руду лисицю. Він прицілився. Тоді лисиця заговорила:
- Не стріляй у мене, людей. Прийде пора - я тебе виручу. Ось шерстинка з мого хвоста. Буде важко - спали її, і я до тебе прибіжу.
Мисливець сховав шерстинку й пішов далі по берегу моря. Але більше він нікого не зустрів і добрішав до незнайомого міста. Він зайшов у самий крайній маленький будиночок. Там сиділа прадавня бабуся.
- Матір, не чи дасте чого-небудь поїсти? - запитав мисливець.
- Ах, синок, я сама другий день сиджу без хліба, - відповіла вона.
Тоді мисливець вийняв золотий, бабуся пішла на базар за їжею. Незабаром вона повернулася, і вони на славу поїли. Мисливець запитує:
- Розповідайте, мати: що говорять у вас у місті, які новини?
- Ах, дорогий гість, і не запитуй. Гарних новин у нас ні, а погані не прагну розповідати, - відповідає бабуся. - Велике горе у нашому місті.
Мисливець говорить:
- Якщо горі, треба розповісти, - може бути, я допоможу вашому місту.
- Що ж, слухай, - говорить бабуся. - Нашим містом править хан. У нього є красуня дочка. А у дочки є незвичайна підзорна труба. У цю трубу вона бачить усе, що не є на землі, у небі й під водою. Ніхто не може від неї сховатися. А красуня оголосила, що вийде заміж за того, хто зуміє так сховатися, що вона не знайде. Ховатися можна три рази. Кого вона тричі знайде, тому відрубують голову. Ось уже дев'яносто дев'ять джигітів знайшли свій кінець. Усе наше місто у жалобі, майже у кожному будинку сльози, загинули й двоє моїх синів, двоє силачів і красенів, двоє моїх годувальників. Дев'яносто дев'ять ховалися, а ти, напевно, будеш сотим.
- Так, я буду сотим, - говорить мисливець. - Прагну спробувати щастя, піду у ханcкий палац.
Та він відправився у ханський палац. Там він побачив красуню, дочку хана, оточену слугами.
- Прийшов сотий! - сказала красуня у відповідь на вітання мисливця. - Скоро сота голова полетить із плечей!
- Голова моя залишиться на плечах, а ти станеш моєю дружиною, - посміхнувся мисливець.
- Який ти сміливий! - сказала красуня. - Що ж, тоді давай скоріше почнемо гру! Будеш ховатися три рази.
- Я згодний, якщо дозволиш ховатися чотири рази, - сказав мисливець. Він подумав про чотири своїх помічниках.
- Чотири так чотири, однаково твоя голова на волоску, - посміхнулася ханська дочка. - Іди, ховайся, у тебе є ніч. Ранком почну шукати.
Мисливець вийшов з палацу, вийшов з міста, пішов у степ. Вийняв перо орла, спалив його. З'явився орел.
- Послужи мені, орел, прийшов час, прийшло лихо, - говорить мисливець. - Спрягти мене, орел, спрягти так, щоб ні у яку підзорну трубу ханська дочка мене не помітила.
Орел схопив мисливця міцними лабетами, підняв у небеса, відніс за хмари, до далеких синіх скель, до свого гнізда. Він вилучив мисливця у гніздо, сам сіл на гніздо, прикрив своїм тілом. Видалося, ніхто мисливця не побачить.
Ранком ханська дочка почала шукати мисливця. Спочатку вона оглянула всю землю, але нічого не знайшла. Тоді вона підняла свою підзорну трубу й почала оглядати небеса. Та ось далеко за хмарами побачила сині скелі, а у скелях орлине гніздо. У ньому сидів орел. Вона уважно оглянула орла й побачила біля крила кілька шерстинок від папахи мисливця.
- Знайшла! Знайшла! - радісно закричала красуня. - Добре він сховався, а я знайшла!
Увечері мисливець повернувся у палац. Він був впевнений, що виграв. Але ханська дочка сказала:
- Ти був у синіх скелях, сидів у орлиному гнізді. Орел прикрив тебе своїм тілом, своїми крабоми, і Усе-таки я тебе помітила! Ні, від моєї підзорної труби не підеш! Вона бачить усе, що не є на землі, у небі й під водою.
Мисливець пішов ховатися другий раз. Він спалив шерстинку кози, і перед ним з'явилася коза.
- Послужи мені, коза, прийшла твоя пора, прийшло моє лихо, - говорить мисливець. - Виручай мене, спрягти мене, спрягти так, щоб ханська дочка не знайшла, у трубу свою чарівну не побачила.
Коза посадила мисливця на себе й понесла його на край світла. Там, на самому краї, за скелею, у ямці сховала вона мисливця й прикрила своїм тілом.
Ранком ханська дочка почала шукати мисливця. Довго вона оглядала землю й ось на самому краї світла за скелею побачила козу, а з-під кози стирчав куточок бешмета.
- Знайшла! Знайшла! - обрадувалася красуня. - Це його бешмет! Два рази я виграла!
Увечері мисливець повернувся у палац. Ханська дочка говорить:
- Ти ховався на самому краї світла, за скелею, тебе прикривала коза. Далеко ти ховаєшся, але від мене тобі не піти.
Мисливець пішов ховатися втретє. Він прийшов до моря, спалив золоту лусочку, і перед ним з'явилася рибка.
- Послужи мені, золота рибка, урятуй мене, мудра рибка, - говорить мисливець. - Двічі я ховався, і двічі мене знаходила зла ханська дочка. Вона радіє, що двічі виграла, що скоро відрубає мені голову.
- Я добре тебе сховаю, мисливець, - говорить рибка. - Ти будеш сидіти у череві величезної щуки.
Вона кликнула щуку, та приплила й роззявила величезну пащу. Мисливець ступнув у пащу й виявився у щуки у череві. Щука спливла у море.
Ранком ханська дочка почала шукати мисливця. Вона оглянула всю землю, потім усе небеса. Ніде нічого не помітила.
- Не ховається ж він на дні моря! - сердито сказала красуня.
- А ти не гнівайся, - порадила мати, - може бути, він і у море. Оглянь спокійно усе море.
Красуня стала оглядати море. Побачила величезну щуку. Ненажерлива щука саме у цю мить розкрила впасти, щоб схопити видобуток. Красуня заглянула у пащу й у череві у щуки побачила мисливця.
- Знову знайшла! - радісно закричала вона.
Увечері мисливець повернувся у палац. Ханська дочка говорить:
- Цього разу ти сидів у череві величезної щуки, яка плаває у синьому морі. Ти ховаєшся краще всіх, і однаково три рази я виграла. Твоя голова на волоску. Завтра її відрубають! Іди, ховайся востаннє, такий вуж у нас була угода.
Зовсім засмутився мисливець. Іде, голову повісив. Він спалив шерстинку лисиці. З'явилася лисиця.
- Урятуй мене, мудра лисиця, спрягти від ханської дочки, від її чарівної підзорної труби, - попросив мисливець. - Ханська дочка радіє, говорить, що моя голова на волоску, я ховаюся востаннє. Спрягти мене так далеко, щоб зла красуня не знайшла.
- Не треба ховатися далеко, щоб сховатися добре, - сказала лисиця. - Спи тут, у кущах, я усе зроблю.
Мисливець ліг спати. Лисиця відразу почала рити підземний хід. До ранку вона прорила його до ханського палацу, до тієї самої кімнати, з якої красуня оглядала мир у свою підзорну трубу. Потім лисиця розбудила мисливця й наказала повзти по підземному ходу. Вони виявилися прямо під ногами ханської дочки, вони чули кожний її крок, кожне її слово. А вона оглянула всю землю, усе небеса, усе море, але ніде не змогла знайти мисливця, вона дивилася у саму далеку далечінь і ніде нічого не помітила. Не могла вона догадатися, що мисливець сидить у неї під ногами. День скінчився. Красуня у серцях кинула трубу на підлогу.
- У перший раз ти мені змінила! - крикнула вона.
Мисливець проповз по підземному ходу за місто й прийшов у палац.
- Цього разу ти так сховався, що й сам шайтан тебе б не відшукав! - сердито проговорила ханська дочка.
- Виходить, я виграв? - запитав мисливець.
- Ні, почекай, дай мені пошукати ще один день. Не може бути, щоб моя труба відмовила!
Мисливець погодився. Та усе повторилося знову. Красуня розбила трубу вщент. Увечері, коли мисливець прийшов у палац, вона сказала:
- Ти переміг. Я згодна стати твоєю дружиною.
На інший день святкували весілля. Усе місто було раде перемозі мисливця.
- Більше не будуть гинути наші сини, - говорили люди.
Усе місто святкувало рятування від злої напасті.
Та я на тому бенкеті був, халву їв, мед-бузу пив, а коли хан гостей нагороджував, і мені дістався кинджал, так абреки (розбійники) його на дорозі у лісі відібрали.