У одному аулі жив-був хлопчик. Кликали його Джабаги. Не було у нього ні батька, ні матері. Ніхто не знав, звідки прийшов Джабаги у аул. Усе любили його за добру вдачу й швидкий розум і допомагали чому могли. Хто дасть йому шматок чурека, хто льолю. А як підріс Джабаги, дали йому кіз пасти. Джабаги виганяв кіз на схили високої гори, у підніжжя якої був розташований аул.
Одного разу ранком Джабаги пригнав кіз на пасовище й бачить: утворювалася на схилі тріщина.
На інший ранок побрав він із собою яйце й поклав його у тріщину. Подивився ввечері - яйце провалилося: тріщина збільшилася.
На третій день хлопчик поклав у тріщину великий камінь - до вечора й він провалився.
Зрозумів Джабаги, що аулу загрожує небезпека - обвалиться гора, загине аул.
Увечері пригнав він кіз і розповів жителям про тріщину.
- Давайте підемо звідси, поки не пізно, - умовляв Джабаги людей.
А ті у відповідь тільки розсміялися:
- Тут жили наші батьки й діди, і ніколи не було обвалів. Не чи тому загрожує нашому селу небезпека, що ти з'явився серед нас?
Але деякі люди послухали ради розумного хлопчика й разом з ним пішли з аулу.
А вночі гора обвалилася й засипала аул.
Ті, хто пішов разом із Джабаги Казаноко, заснували новий аул.
На честь рятівника його назвали Казаноковим.
Та зараз коштує цей аул на березі швидкої ріки Баксан.