Жили у трав'яній кибитці дід і бабка. Села на ту кибитку ворона стара, так потрапила на терновий кущ і бік собі вколола. Розлютилася ворона:
- Кар-нор! Я тебе, я тебе, терн! Піду до кози, попрошу, щоб вона твою голову дурну від'їла. Кар-нор! Полетіла ворона й говорить козі:
- Коза, коза, піди з'їж верхівку терну колючого!
- Не до терну твого мені зараз: мені цапенят своїх малих годувати треба, - відповідає коза.
Образилася ворона й на козу: " Кар-нор!" Прилетіла до вовка.
- Вовк, вовк, піди козу противну з'їж!
- Ну тебе з козою твоєї: мені своїх дитинок годувати треба.
- Ах так! Ах так!
Полетіла зла ворона до табунників.
- Табунники, табунники! Кидайте своїх коней, ступайте за мною до вовка, убийте того вовка!
- Пускай собі живе. Поки за вовком підемо, табун розгубимо - коня розбіжаться без догляду, - відповіли табунники.
- Я вас! Я вас! Кар-нор! - раскаркалась ворона.- Самому князеві на вас поскаржуся.
Полетіла ворона до князя, скаржиться на табунників, побити їх просить. Відповідає князь:
- Радий би побити їх, так колись мені возитися з табунниками; я ось ледве свій гладкий живіт піднімаю.
- Я тебе! Кр... - Так образилася ворона, що й прокаркать не може. Прилетіла ворона до молодих пастухів, що телят пасли:
- Діти, діти! Біжіть скоріше, кішку поберіть, відіграйте з нею, а до голодних кошенят не пускайте.
- Потрібно нам твою кішку брати! Телят розгубимо, потім хто шукати буде?
- Я вас! Я вас! Піду вашим матерям поскаржуся, пошкодуєте. Прилетіла ворона, заглянула у вікно, бачить: дві баби сидять, вовну прядуть.
- Баби! Діти ваші телят розгубили так перемішали, а тепер ловлять так розбирають, чиє теля; підіть своїх дітей побийте.
- Тільки нам і бити дітей, отут вовна до вечора допрясти потрібно, а з телятами діти й самі впораються.
Пущі колишнього ворона образилася. Подумала й говорить:
- Ах так! Ах так! Усім погано буде! Кар-норр-норрр! Прилетіла ворона до вихру.
- Вихор, вихор! Полети, розкидай вовну у бабів кепських. Налетів вихор, увірвався у кибитку, закрутив вовну, у трубу викинув, назад у трубу вкинув. Розсердилися баби, побили зі зла дітей, - і почалося: діти кішку шльопають, князь табунників б'є, табунники вовка луплять, вовк козу б'є, коза голову терну кусає.
А зла ворона по землі поскакивает, дивиться на всі, сміється не вмовкаючи. Сміялася, сміялася, до того досмеялась, що станова жила порвала. Здохла ворона.