Хто говорить, що Тилвал був великого росту, а більше чутно, що він був невеликий, але дуже щільний і сабоний. До нього приходило багато народу боротися, але він завжди виходив переможцем. За дровами Тилвал ходив до мису на Амбон, за п'ятдесят верст від ріки Кульки; так не тільки дров принесе, а ще барана добуде й разом із дровами додому принесе. Бачив він дуже як орел, а то й краще; чув дуже добре.
Слух про силу Тилвала швидко розлетівся по всій Камчатці, дійшов він і до Немалий-Людину, яка жила за хребтами на північно-східній стороні. Волосся у того Немалий-Людину були чорні, і заплітав він їх у дві коси. Немалий-Людина була теперішня велетень. Як почув про Тилвала - не стерпів і пішов на південний захід боротися з ним; побрав із собою тільки лук з китового ребра так кам'яні стріли й перевалив через хребет на західну сторону.
Приходить він на Ваямполку й запитує:
- Де отут ваш силач Тилвал живе? А ваямпольські й говорять:
- Чули ми про Тилвала, так не знаємо, де він живе, іди у Тигабо-Там знають!
Приходить Немалий-Людина у Тигабо і запитує:
- Де отут Тилвал живе? Я чув, що його ніхто перемогти не може, так я прагну поборотися з ним!
- Іди на ріку Кульки, там його житло перебуває, - говорять йому.
- А що, він дуже великий?-випитує Немалий-Людина.
- Ні, він зовсім невеликий, тільки сабоний. Та пішов Немалий-Людина до Тилвалу, а сам про себе посміхається, думає, як він переможе Тилвала. Ось іде він тундрою, підходить уводити, увести до ладу ріці Кульки й бачить: юрта коштує більша - більша, із землі й каменів зроблена. Вийняв Немалий-Людина лук з китового ребра, приготував стріли кам'яні, підійшов близько до юрти й запитує:
- чи Є отут жива людина?
- Є, - відповів йому з юрти жіночий голос.-Входь, добра людина.
Увійшов Немалий-Людина у юрту й бачить: жінка у темряві метушиться по господарстві-торбаза шиє, а маленький парубійко, Тилвалчонок, на підлозі відіграє.
- Хто ви такі?-запитав велетень.
- Я ось-дружина Тилвала, а це-синок його, - відповіла жінка й стала готовити обід для Тилвала.
Став велетень розпитувати про Тилвала: чи великий він, чи сердитий, і коли довідався, що той невеликий і не сердитий, подумав про себе: Навіть соромно, мабуть, і боротися з ним буде, дарма йшов. - А де він зараз?-запитав він.
- Так за дровами на Амбон пішов, - відповіла дружина Тилвала.
Після цих слів Немалий-Людина присмирніла-почуває, що сила - тобто у Тилвала, не дарма говорили: адже Амбон-Те за п'ятдесят верст від будинку Тилвала перебуває.
Сидить Немалий-Людина й чекає хазяїна, а господарка по будинкові метушиться, обід готовить, м'ясо так рибу варить.
Раптом пролунав страшний тріск і гуркіт, начебто близько-близько грім гримить.
- Що це гуркоче?-запитує велетень.
- Так це Тилвал повернувся, дрова приніс, на землю скинув, - спокійно відповідала дружина.
Визирнув велетень у щілинку - бачить: ціла гора дров розсипана, і ще тушу барана на плечах у Тилвала, а. сам він невеликий ростом. Зовсім присмирнів велетень і чекає, коли хазяїн увійде у юрту. Сам лук і стріли за спину ховає.
Увійшов Тилвал, побачив гостя, привітався, нічого не запитав-навіщо він прийшов, однаково знав уже раніше сам. Праг Немалий-Людина відразу ж сказати, навіщо він прийшов, так поостерегся. Дай, - думає, - подивлюся, що далі буде.
- Дай-но нам поїсти, - сказав Тилвал дружині. Та подала їм на стіл смажене м'ясо дикого оленя. Стали їсти мовчачи. Обглодал Тилвал саму довгу кістку з ноги оленя, подав її велетневі й говорить:
-Не буду я боротися з тобою, якщо ти не зімнеш цю кістку!
Велетень глянув здивовано, думаючи, не чи жартує хазяїн; бачить-немає; побрав він кістка у руки, спробував і говорить:
- Немає такої людину на світі, щоб зім'яв таку кістку. Тоді Тилвал побрав кістка у ліву руку, стис її у кулаку, зім'яв і говорить:
- Дивися!
Та посипалися з його жмені на земляну підлогу дрібні шматочки кістки так як борошно біле порошок,
Зрозумів Немалий-Людина, що не впоратися йому з Тилвалом, ховає лук і стріли за спину, щоб не видне було, прагне піти з юрти, так боїться. Як піду геть із юрти, - думає він, - так і вб'є мене Тилвал.
Як ні довго сидів Немалий-Людина у юрті, а виходити-те потрібно. Ось піднявся він і став до виходу пробиратися. А коли вийшов зовсім на двір, побрав Тилвал його за праву ногу, підняв вище голів, закинув за спину, так як лясне Немалий-Людину про землю-тільки хруснув велетень.