Була колись давно одна баба; жила вона зі своєю дочкою; була вона тещею. Її зять дав їй кисле молоко й сказав, щоб вона з'їла його; тому що їжі не було багато, був голод. Вона відкинула кисле молоко. Він дав їй корову, говорячи щоб вона її їла; вона відкинула, вона сказала, що не може їсти молоко свого дятя.
Під час мотиженья вона була дуже голодна; вона верталася опівдні, приходила, відкривала будинок свого зятя, наливала кисле молоко і їла його. - Та коли зайшло сонце, сказав її зять: вертайся, - говорячи своїй дружині, - піди звари зерно, щоб ми змішали його з кислим молоком, тому що гарбуз повний. Прийшовши, вона зварила зерно й замішала кашку, Прийшовши, чоловік побрав гарбуз, він знайшов гарбуз порожній, там була лише сироватка. Вони кричали з дітьми, які виголодалися, і зять сказав: вони вмруть, діти моїх дітей, тому що злодій з'їв гарбуз через цей великий голод. Баба надходила так увесь час. Але чоловік зі своєю дружиною не знали, що молоко було з'їдено їхньою матір'ю.
Чоловік лежав і чекав, він піймав їхню матір; але їх мати закричала, сказала вона: я початку це робити лише сьогодні. - Сказав її зять: піди, принеси мені води звідти, де не кричить жаба; я тоді не розповім про тебе людям.
Він дав їй гарбуз. Вона йшла, ішла, вона йшла довгий час, переходячи багато рік, яких вона не знала; вона запитувала, говорячи: чи є отут жаба? - Відповідала жаба: крруе, я тут. Вона перейшла; вона пішла й прийшла до іншого місця; вона побачила заводь і пішла зачерпнути води; сказала жаба: крруе, я тут. Вона вилила й пішла роблячи також, жаби були у всіх заводях. - Вона прийшла до іншої заводі й сказала: чи є отут жаба? - Жаба мовчала. Вона присіла й зачерпнула води.-Коли вона наповнювалася, тому що посудина була більша, сказала жаба: крруе, я тут. - Снову баба вилила воду, з лементом, говорячи: нещастя мені! адже я лише побрала собі кисле молоко, їжу мого зятя. Вона пройшла далі.
Вона прийшла до дуже великої заводі; вона побачила багато стежок, які йшли до заводі: вона злякалася. - Баба прийшла до заводі, присіла й запитала: чи є отут жаба? - Було тихе. Вона знову запитала. Було тихе. Вона набрала води у посудину, посудина наповнилася. Коли та наповнилася, вона пила багато, поки не прикінчила посудину: вона знову черпала, поки та не наповнилася; вона пила, поки вже не могла прикінчити посудину, у неї занедужав живіт, тому що вона не могла призупинитися, тому що адже було так приємно пити.
Але коли вона захотіла встати й піти, вона не могла встати, вона поволочила посудину, пішла у тінь і села там, тому що не могла більше йти. - Нарешті настав полудень; з'явився била й запитав: хто сидить у тіні владики? - Відповіла вона: я, батько мій. Я збиралася відправитися, але занедужала.- Сказав била: ти скоро побачиш Гунгкукубантуана. Вона пішла, попила із заводі, пішла й села у тіні. Ще прийшов пунзи. - Запитав він: хто сидить у тіні владики? - Відповіла вона: я, батько мій. Я збиралася відправитися, але занедужала. - Розповіді"л пунзи: ти скоро побачиш Гунгкукубантуана.- Прийшов леопард, запитав він: хто сидить у тіні владики? - Відповіла вона: я батько мій. Я збиралася відправитися, але занедужала. - Сказав леопард: ти скоро побачиш Гунгкукубантуана. Усе приходили, говорячи те ж. Та нарешті до заходу прийшло дуже багато й багато; усі звірі говорили те ж.
Трапилося, коли сонце заходило, вона почула великий шум, чулося: гунгку, гунгку. Вона злякалася тремтячи. Нарешті з'явилося велике, вище всіх звірів, бачених нею. Коли воно з'явилося, сказали звірі, як один, сказали вони: ось же Гунгкукубантуана. З'явившись, сказала вона, будучи вдалечині, запитала вона: хто це, хто це сидячий у тіні, що належить Гунгкукубантуана? Тоді баба втратила силу говорити; було так, начебто смерть з'явилася до неї. Знову запитала Гунгкукубантуана. - Відповіла баба, сказала вона: це я, владика. Я збиралася відправитися, але занедужала. - Сказала вона: ти скоро побачиш Гунгкукубантуана.
Гунгкукубантуана пішла до заводі; вона прийшла, вона встала на коліна й пила із заводі; хоча заводь була дуже великий, вона пила, поки не з'явився бруд на дні заводі. Вона повернулася й села на земь. Крім того, були там ула,53 які були воєначальниками Гунгкукубантуана: були там і гієни. - Сказала Гунгку: нехай вона буде з'їдена. Гієни погодилися. - Але ула сказали: вона буде з'їдена, коли буде жирної, про владика. - Снову сказала вона: нехай вона буде з'їдена.-Сказали ула: стемніло; вона буде з'їдена ранком, про владика.
Було темне; вони спали, і всі звірі спали. Але деякі Звірі барилися спати, тому що вони прагли, щоб баба була з'їдена. Трапилося, що опівночі нарешті усе спали. Але
Чотири ула самі не спали, вони встали, побрали бабу, звалили її на себе; вони поклали її на три з них чотирьох. Четвертий ула ніс посудину. Вони бігли вночі; вони пішли й поклали її на краю її селища зовні; вони швидко повернулися, говорячи, що вони прийдуть поки не розвиднить. Та вірно, вони швидко з'явилися.
Сказав один ула іншому: що ж: ми зробимо? Придумаємо спосіб, щоб не довідалися, що це ми допомогли їй бігти. «Сказали інші: раз звірі, які люблять їсти людей, - леопард і лев і інші звірі й гієни, - сказав іншої: обмажемо брудом гієн, тому що це вони люблять їсти людей; владика погодиться, він скаже, що вони побрали, вони пішли й з'їли вдалечині дичина владики; тому що якщо ми обмажемо леопарда, він відчує, тому що він штука дуже люта, він устане, розбудить увесь народ, владика скаже, це ми побрали його дичина, пішли й з'їли її. Усі ула погодилися. Вони прийшли, брудом обмазали лабети гієн і коли ула вичи-стилі себе, вони лягли на те місце, де вони лежали.
Ранком устали всі звірі й сказали: де дичина вождя? Вождь уб'є ула, це вони не прагли, щоб вона була з'їдена. - Ула негайно встали, говорячи: вождь подивиться на ноги всього народу. Якщо вони не ходили, вони будуть чистими. Але якщо вони ходили, буде видний бруд на їхніх ступнях і лабетах. - Вождь погодився, наказав він ула: поквапитеся, негайно оглянете лабети із брудом, нехай ті будуть схоплені, нехай будуть наведені ті до мене. Усі звірі встали й оглядали один одного; був знайдений бруд на гієнах.-Сказали ула: це гієни побрали її, вони пішли, вони з'їли її, тому що вони тварини, які люблять поїсти. Були взяті гієни й наведені до вождя. Вождь підійшов, він схопив їх і з'їв трьох гієн.
Баба сиділа на краю свого селища, поки не побачила одного зі своїх людей; він розповів її зятеві; той пішов і побрав її з посудиною. Зять сидів і пилок ту воду, яка з'явилася з тещею.
У дні, коли скінчилася вода, сказала баба: раз я пішла я дістала воду, і ти піди й дістань лівер гого. - Було йому приготовлене багато коржів, щоб, ідучи, він їв їх у шляху, тому що це було дуже далеко. Ранком, несучи коржа, він пішов і спав у шляху; нарешті він прийшов при новому місяці, він зустрів дуже багато гого, вони стрибали на березі ріки, вони гралися. Він наблизився й сам, граючись, ідучи на руках і ногах. - Сказали старші: ось наш гого. - Сказали молодші: що це за гого, що обростив як людей; з вічками як у людини; з вушками як у людини? - Сказали старші: гого, як гого, гого як гого. Та молодші замовчали. - Але коли вони залишилися одні, вони засміялися й сказали: це не гого, ми самі бачимо. Нарешті вони повернули й пішли додому.
Він прийшов і побачив, що там була бабуся, що зостарився. - На ранок сказали гого: підемо, приятель; ми йдемо полювати. - Сказав він: я утомився; я не піду сьогодні. - Та пішли всі старші; молодші сказали: ми не підемо куда-либо. - Сказали старші: нехай, коли ми прийдемо, ви зберете дров для варіння. - Сказали молодші: ми не прагнемо залишати бабусю одну з людиною, яка прийшла. - Та відправилися вони, пішли полювати; коли вони повернулися, вони знайшли молодших сидячими; розсердилися старші й сказали: ми вже прийшли з полювання, а ви не зібрали дров. Молодші мовчали. Була зварена дичина. Вони поїли й лягли.
На ранок сказали вони: підемо, ми йдемо полювати. Він пішов з ними. Вони поохотились і повернулися по полудню; вони знайшли й молодших дров, що є зі збору. Вони прийшли й зварили свій видобуток. Сказав той знову прийшовший гого коли дичина була приготовлена: відкладете мені ногу, тому що у мене болить живіт. Я не можу зараз їсти м'ясо. - Та вони погодилися, вони відклали йому ногу. Вони лягли.
На ранок вони покликали й запитали: як живіт, усе також болить? - Відповів він: болить. - Сказали вони: підемо самі, ідемо полювати. - Та вони пішли; він залишився з молодшими. - Коли старші пішли, сказав він: підіть, наберіть мені води з ріки, щоб я міг попити, Вони побрали посудину й пішли з нею. Але посудина текла. У неї була діра внизу. Вони прийшли до ріки, вони набрали води, потекла посудина.
Вони дуже тихо йшли назад з ріки, до самого полудня. Але як тільки вони пішли, того піднявся, побрав спис, простромив бабусю тих того, яких не було. Він розрізав груди й живіт, з'явився лівер, він витягся його, подивився по сторонах, глянув наверх, побачив кресало, зняв його й побіг.
Коли заходило сонце, верталися молодші гого й коли вони були у нижній частині селища, вони побачили багато крові, яка бігла по стежці, що засохла, тому що він простромив бабусю ранком. Вони побігли додому, прийшли й увійшли у будинок, але будинок був дуже довгий і всередині нього не було світле. Вони прийшли й побачили їхню бабусю померлої. Вони вийшли й швидко побігли, вони кричали, вони дивилися у ту сторону, куди їх пішли полювати. Вони побачили старших гого: -сказали молодші, вони говорили, говорили, говорили, запитували вони: що це за гого з очима як у людини? - Запитали старші: що трапилося? - Відповіли молодші: він убив предка. Вони побігли, вони кинули видобуток, вони тримали списи й запитували: чи бачили, куди пішов та людина, якої ми ухвалювали за гого? Відповідали молодші: ми його не бачили; ми пішли зачерпнути води; ми знайшли бабусю померлої, але його самого не бачили.
Вони випливали по крові, ідучи там, де капала кров. Вони бігли, коли темніло, вони спали зовні. На ранок вони вставали й бігли дуже швидко. Опівдні людей, який ніс лівер, подивився й побачив багато пили позаду. Він швидко побіг. Але самі гого були швидше його, тому що сам він був людиною, а вони звірами. Опівдні вони побачили його. Як з лету бачили вони його. Він побачив, що вони скоро його наздоженуть. Він піднявся на дуже довгий укіс; коли він був на вершині гори, вони підійшли донизу укосу, він спустився й зібрав дуже багато трави; він побрав кресало, сіл на земь і почав обертати, він випалив вогонь, запалив стару траву й він оточив ту стрімку гору; гого втекли, тому що вони боялися вогню. Вони вернулися від гори тим же шляхом; чоловік біг прямо вперед, поки стемніло, не бачачи їх.
Він спав. Ранком він устав і побіг; він пішов і спав у іншому селищі на височині. Ранком він прокинувся й побіг. Опівдні він подивився назад і побачив, що біжать гого. Ті, які залишалися за, стомлені, коли побачили його, швидко побігли знову, начебто скінчилася їхня утома. Він побачив знову, що вони його схоплять. Він почав обертати кресало, випалив вогонь і запалив траву; вони побачили, що вогонь запалився, і зупинилися. Він біг, поки їх не бачив; він спав два рази у шляху, не бачачи їх. На третій день, коли він повинен був досягтися своїх, він опівдні побачив гого, вони його переслідували; він поквапився, наблизився до селища й тоді вони повернули назад.
Вони прийшли додому. Вони прийшли, побрали їхню бабусю й зварили її у великому горщику. Вона лежала, варячись на вогнищі. Протягом дня вони підтримували вогонь і ранком підтримували вони вогонь, до полудня. По полудню вони витяглися її, поклали її на циновку; вона лежала, поки остигала. - Сказали старші молодшим: з'їмо предка, тоді ми не вмремо. Та вони з'їли її, вони її прикінчили,
Досягся будинку зять цієї баби; він прийшов і дав їй лівер. Сказала вона: ти виконав дитя моє.