Кутх жив будинку. Він увесь час шив.
Одного разу Кутх у віконечка шив собі штани. Щось йому стало заслоняти світло. Кутх думає: Що ж мені заслоняє світло? Напевно, мій ніс. Так подумав Кутх і відразу відрізав свій ніс. Відрізав ніс і знову став шити. Знову щось заслоняє йому світло. Ах, напевно, мої щоки заслоняють мені світло, – подумав Кутх. - Дай-но – відріжу щоки. Відрізав щоки. Знову щось затемнює світло. Так Кутх уся особу порізав. Кутх подумав: Напевно, на вулиці вже темніє. У Кутха поранена особа розболілася до того, що він почав охати. Подивився Кутх у вікно й побачив мишей, що катаються. Ах, ось хто мені світло заслоняє! - викликнув Кутх, побрав свої штани й вийшов на вулицю. Підійшов близько до мишей і сказав:
- Це ви тут катаєтеся? Ну-но, я вас покатаю, внучата. Скотитеся ось сюди-у мої штани.
Та приготував свої штани. Мишенята сказали:
- Ні, ми не покотимося у твої штани, ти нас піймаєш.
- Не треба даремно боятися, я нічого з вами не зроблю, – говорить Кутх, – я прагну вас покатати.
Миші погодилися й скотилися у штани. Кутх швидко зав'язав штани й поніс мишей у ліс. У лісі він став шукати гарне дерево. Знайшов він дерево й сказав:
- Дерево, дерево, дерево, зігнися. Дерево зігнулося. Кутх повісив штани на саму верхню гілку. Та знову сказав дереву:
- Дерево, дерево, дерево, розпрямися. Дерево розпрямилося. Кутх пішов додому. Миші ж, сабоно перелякані, стали голосно кричати. Раптом звідки не візьмися – лисиця. Почула кричущих мишей, зупинилася й стала їх запитувати:
- Що ви кричите?
Миші розповіли, як вони каталися, як Кутх змусив їх скотитися у штани, швидко зашив штани й повісив їх на дереві. Лисиця запитала мишей:
- А що Кутх говорив, коли вас вішав?
- Він говорив, – відповідали миші, – так; Дерево, дерево, дерево, зігнися! Так три рази сказав.
Лисиця так само три рази сказала. Дерево відразу зігнулося, лисиця розпорола штани, витяглася мишей. Одне мишеня, яке перебувало аж унизу, задихнувся, а інші всі були живі.
Лисиця змусила мишей швидко збирати гнилушки. Зібрали миші гнилушки, поклали у штани, а зверху поклали дохле мишеня. Лисиця запитала мишей:
- А як Кутх говорив, коли вас повісив?
- Він сказав: Дерево, дерево, дерево, розпрямися. Так він сказав три рази.
Теж саме проробила лисиця, і дерево піднялося. А потім змусила мишей іти за нею. Підійшовши до свого будинку, лисиця веліла мишам надерти вільхи, покласти у корито й залити водою. Мишам же веліла сховатися на горище.
На третій день Кутх устав дуже рано й відправився у ліс. Іде Кутх і радіє, що він сьогодні поїсть кислого. Прийшов до дерева й відразу змусив дерево зігнутися. Дерево нагнулося. Кутх засунув руку у дірочку й саме догодив у те мишеня, яке дійсно скисло. Ну й смачно буде, – подумав Кутх. - Удома з Мите разом поїмо кислого.
Іде Кутх і думає: Ну й важкі ж кислі миші. Живі легше були.
Прийшов додому й відразу змусив Мите постіль послати й сказав їй: Почекай, ляжемо, відпочинемо, а потім повечеряємо кислим.
Так і зробили. Лягли. А лисиця усе це бачить, тому що вона позаду Кутха увесь час ішла. Коли Кутх і Мите почали хропти, вона швидко зібрала шипи глоду й розкидала по підлозі. Сама ж утекла до себе додому, вимазала себе вільховою фарбою й стала чекати Кутха. Кутх відпочив, розбудив Мите:
- Пора, вставай, пора, почнемо їсти кисле, піди дістань!
Устала Мите і як тільки настала на підлогу, відразу почала охати:
- Ой-Ой-Ой!
- Що з тобою, дурочка?
Мите нічого не може сказати, тільки охає. Абияк дійшла Мите до штанів, розпорола їх і відразу скрикнула:
- Кутх, тебе хтось обдурив! Тут немає мишей, одні гнилушки.
- Що з тобою, Мите? Ти даремно охаєш, напевно, погано бачиш. Я ж недавно пробував одного мишеняти – дуже смачний.
Тоді Кутх сам устав, але як тільки настав на підлогу, відразу став охати:
- Ой-Ой-Ой!
Абияк дійшов він до штанів і побачив сам, що там. лежать гнилушки. Розсердився Кутх і відразу догадався, що це робота лисиці. Кутх сказав: – Мите, дай коцюбу так ціпок, піду вб'ю лисицю.
Мите дала йому коцюбу й ціпок, і Кутх відправився у лисий будиночок. Почав Кутх підходити уводити, увести до ладу будинку лисиці й почув голосні стогони.
- Що з тобою лисичка? - став він запитувати лисицю. - Ти, напевно, знаєш, хто моїх мишей з дерева зняв?
- Що ти, сусід, я б бачила. Сама ж я цілий місяць не вставала, увесь час кров'ю харкаю. Подивися, ось корито кров'ю наповнила. Та ще ніяк не можу вилити його. Треба вилити геть до того хребта, щоб ніхто більше не харкав кров'ю.
Кутху стало жалко лисицю й він сказав:
- Дай, я виллю корито.
- Ой, сусід, ніколи не забуду тебе. Поправлюся, тобі допоможу. Тільки коли ти понесеш корито, не оглядайся назад, а то занедужаєш теж. Якщо ти занедужаєш, нікому за мною буде поухаживать. На тебе у мене тепер уся надія.
Кутх побрав корито й пішов прямо до хребта. Лисиця ж позад нього йшла. Прийшли до хребта. Кутх став виливати з корита, а лисиця позаду сабоно його штовхнула. Кутх разом з коритом полетів униз. Лисиця ж прийшла додому й відразу відпустила мишей. Миші стали знову дуже добре жити.