Жила-Була вдова із сином, якого кликали Джуанин. Коли йому здійснилося тринадцять років, захотів він побродити по світлі, пошукати щастя.
- Малий ти ще бродити по світлі, - сказала йому мати. - Ось коли змужнієш
І ударом ноги звалиш сосну, що росте за нашим будинком, тоді відправляйся. Із цього дня щоранку, тільки-но вставши з постелі, Джуанин біг до дерева й щосили вдаряв у стовбур обома ногами. Але дерево залишалося нерухомо, а хлопчик відлітав від нього й шльопався на спину. Вставав Джуанин, обтрушував землю зі спини й ішов геть. Нарешті у один прекрасний ранок він зібрався із си-лами, ударив - дерево здригнулося, нахилилося й повалилося на землю, оголивши вирвані із землі коріння.
Джуанин покликав матір. Подивилася вона на повалене дерево й говорить:
- Тепер, син мій, іди куди завгодно. Джуанин попрощався з матір'ю й відправився у шлях. Довго він ішов і нарешті добрався до одного міста. У короля у цім місті був кінь по імені Ронделло. Ніхто не міг його приборкати. Кожному вдавалося проїхати всього кілька кроків: кінь усіх скидав на землю. Джуанин помітив, що він лякався своєї тіні, і викликався об'їздити Ронделло. Близько стайні він став гладити коня, ласкаво називав по імені й раптом зненацька підхопився у сідло й вивів Ронделло на вулицю, намагаючись їхати назустріч сонцю: Ронделло не бачив своєї тіні і йшов спокійно. Джуанин натягнув поводи, пришпорив коня й помчався галопом. Через чверть години кінь був смирний і слухняний, як ягня, але нікому не давав на себе сідати, крім Джуанина. Король у той же день побрав Джуанина на службу й так полюбив, що інші царедворці почали заздрити й злитися. Та стали вони думати, як би від нього позбутися.
А у короля була дочка, яку кілька років назад!
Викрав маг Тіло - Без-Душі. З тих пір ніхто не знав, де вона й що з нею.
Ось слуги прийшли до короля й сказали, начебто Джуанин хвастався, що може звільнити його дочку. Король велів покликати Джуанина. На бідного Джуанина ця звістка обрушилася як грім серед ясного неба - він уперше чув про це. Але у короля при одній думці, що хтось може пожартувати над його нещастям, ока стемніли від гніву.
- Або ти звільниш її, - сказав він, - або я накажу відрубати тобі голову!
Бачачи, що король однаково йому не повірить, Джуанин велів принести заржавлений меч, який висів у нього на стіні, осідлав Ронделло й відправився у шлях. У лісі зустрів йому лев і наказав зупинитися. Злякався Джуанин, але бігти було соромно. Він зійшов з коня й запитав, чого лев прагне.
- Джуанин, - сказав лев, - нас четверо: я, собака, орел і мураха. Нам потрібно розділити вбитого осла; у тебе є меч, розруби тушу на шматки й поділи між нами.
Джуанин відрубав голову осла й віддав її мурасі.
- Побери, - сказав Джуанин, вона буде тобі гарним будинком, а усередині ти знайдеш стільки їжі, скільки душі завгодно.
Потім він відрубав ноги осла й віддав їхньому собаці:
- Гризи на здоров'я.
Потім вирізав внутрішності й віддав орлові:
- Це - тобі пожива. Неси її до себе на верхівку дерева.
Гашу осла Джуанин віддав леву, який був самим більшим і чекав своєї частки. Потім Джуанин підхопився на коня й збирався вже їхати далі, як раптом почув, що його знову кличе лев. "Ех! - думає він, - мабуть, я неправабоно розділив осла". Але лев сказав:
- Ти добре розсудив суперечку. Та послужив нам Добру службу. Ми прагнемо віддячити тебе. Побери ось цей пазур. Надягнеш його на палець і станеш самим грізним левом на землі.
- Ось тобі мій вус, - сказав собака.- Вставиш його собі у вуса - відразу станеш самим швидконогим собакою на світі.
- Побери перо з мого крила, - сказав орел.- З ним ти станеш самим більшим і сабоним орлом, який тільки літав під хмарами.
- А я дам тобі одну з моїх лапок, - сказала мураха. - Пристав її до свого тіла й ти станеш малюсінькою мурахою, якої не можна розглянути навіть у збільшувальне скло.
Джуанин подякував усім чотирьом, побрав подарунки й виїхав. Тільки не знав він, вірити у їхню чарівну силу чи ні. Адже над ним могли й подшутить.
Від'їхав Джуанин подалі й розв'язав спробувати. Спочатку він перетворився у лев, собаку, орла й мурахи, потім - у мураху, орла, собаку й лева, потім – у орла, мураху, лев і собаку й знову - у собаку, мураху, лев і орла, - так він переконався, яка чарівна сила подарунків, і, дуже задоволений, поскакав далі.
Як тільки скінчився ліс, він побачив озеро й посередині нього замок. Це був замок мага Тіло - Без-Душі. Джуанин перетворився у орла й злетів на карниз перед закритим вікном. Потім перетворився у мураху й через невелику тріщинку проповз у палац. Там він потрапив у гарну спальню, де на постелі під балдахіном спала королевна. Джуанин-Мураха прийнялася спокійно расхаживать по її щоці, поки вона не прокинулася. Тоді він відняв від свого тіла мурашину лапку, і дочка короля побачила перед собою прекрасного юнака.
- Не бійся, - прошептав Джуанин, давши знак, щоб вона мовчала.- Я прийшов звільнити тебе! Вивідай у мага, у чому його смерть.
Коли маг з'явився у спальні, Джуанин знову став мурахою. Королевна зустріла мага ласкавими словами, посадила у своїх ніг і поклала його голову до себе на коліна.
- Мій дорогою маг, я знаю, що твоє тіло без душі й ти не можеш умерти. Але мене страшить думка, як би хто не довідався, де захована твоя душа, і не вбив тебе. Ось мене що тривожить.
- Тобі-Те я скажу, де моя душа, - відповідав маг.- Ти у мене за сім'ю замками, і ніколи нікому не відкриєш таємницю.
Щоб убити мене, потрібний лівий, який переміг би чорного лев у моєму лісі. Якщо чорного лева вбити, з нього вискочить чорний собака, і наздогнати її зможе тільки самий швидконогий собака у світі. З убитого чорного собаки вилетить чорний орел. Не знаю, є чи на світі орел, який посмів би поборотися з ним! У чорному орлу - чорне яйце. Хто розіб'є це яйце про моє чоло - випустить із нього мою душу, і я вмру. Як ти думаєш, легко це зробити? чи Будеш ти тепер тривожитися за моє життя? Джуанин своїми маленькими мурашиними вушками чула вся розмова й через щілину виповз назад на карниз. Там він знову став орлом і полетів у ліс. У лісі він перетворився у лев і став нишпорити у заростях, поки не знайшов чорного лев. Чорний лев кинувся на лев Джуанина. Джуанин був найдужчим левом у світі й розтерзав чорного лева. У мага, який усе це час був у замку, закружилася голова. Із чорного лева вискочив чорний собака й прожогом кинувся ладь, але Джуанин перетворився у самий швидконогий собаку у світі й наздогнав чорний собаку. Вцепились вони друг у друга зубами, покотилися по землі, і чорна
Собака випустив дух.
У замку у цей час маг зліг у постіль.
Із собаки вилетів орел, але отут Джуанин перетворився у найдужчого орла на світі. Вони закрутили у небі, ударяючи один одного дзьобами й терзаючи пазурами, поки чорний орел каменем не впав на землю. Мага у замку у цей час трясла лихоманка, і він тремтів під купою ковдр. А Джуанин знову звернувся у людину, попатрав орла й дістав чорне яйце. Потім він відправився у замок і віддав яйце дочки короля, до великої її радості.
- Як ти його дістав? - викликнула вона.
- Справа не важка, - сказав Джуанин.- А тепер усе залежить від тебе.
Дочка короля ввійшла у кімнату мага.
- Як ти себе почуваєш?
- А-А, - простогнав маг.- Хтось домагається моєї смерті. Горі мені!
- Я принесла тобі чашку бульйону. Випий. Маг піднявся й нахилився над чашкою.
- Почекай, я покладу у бульйон яйце. Це дуже корисно.- Із цими словами королевна розбила чорне яйце про його чоло. Відразу маг Тіло - Без-Душі розстався з життям.
Джуанин привів до короля його дочка. Усі були щасливі, і король відразу віддав її Джуанину у дружин.