Жив-Був бідний рибалка. Була у нього дружина так двоє дітей - дочка й син. Скільки раз не закине він мережа, нічого, крім плотви, у неї не попадає. Одного разу, коли у будинку нема чого було їсти, навіть кукурудзяної юшки не залишилося, рибалка сказав дружині:
- Сходжу ще раз закину мережу. Може, піймаю хоч небагато риби. Тоді вам не прийде їсти одну кукурудзяну юшку.
Відправився рибалка до ріки, закинув мережу, сидить на березі, чекає.
Ось став рибалка тягти мережу, почуває - важко йде.
"Схоже, більша риба потрапила, - подумав рибалка, потягнув що було сил, витягся мережу.
Дивиться, потрапила у мережу не риба, а золота ступка. Зрадів рибалка, побіг скоріше додому. Покликав він дружину, сина й дочка.
- Дивитеся, що я піймав!
- А дочка йому й говорить:
- Що ж ти будеш робити із золотою ступкою? Від голоду риба куди краще допомагає.
-Нічого ти не розумієш! - розсердився рибалка. - Я подарую цю ступку королеві, і він щедро винагородить мене.
- Іди, - відповідає дочка, - але тільки король скаже тобі: "Що я буду робити зі ступкою, якщо немає маточки?
Пішов рибалка до короля у палац, приніс йому у подарунок золоту ступку. Розсердився король і говорить рибалці:
- Дурень, що я буду робити із твоєю ступкою, якщо немає маточки? Бідолаха не знає, що відповісти, коштує у розгубленості посередині королівського двору, чеше за вухом і бурмоче:
- Видне, права була дочка.
Почув король, як рибалка щось бурмоче собі під ніс, насупився й грізно так запитує:
- Що ти там бурмочеш, невіглас?
- Я говорю, що права була моя дочка, попереджала мене: " Даремно йдеш, батько. Вона у точності вгадала, як ви мені відповісте.
- Розумна, мабуть, у тебе дочка, якщо так добре вгадує чужі думки.
Скажи їй, щоб принесла мені завтра салат "Ой! ой!. Якщо не виконає мого наказу, велю стратити вас обох.
Нещасний рибалка поплівся у рідне селище, низько вилучивши голову й проклинаючи себе за необережність.
Удома він зі сльозами на очах сказав дочки:
- Який же я був дурень, що не послухав тебе! Тепер нам з тобою не уникнути страти.
Та він розповів дочці про примху короля.
По особі його одна за іншою котилися великі сльози. Але дівчина не злякалася й спокійно сказала:
- Не бійся, батько, усе буде добре.
Вона пішла у город, нарвала побільше салату, поклала його у кошик, а між салатними листами накидала голки.
На інший день дівчина відправилася з кошиком до короля. Прийшовши у королівський зал, дівчина простягнула королеві закритий кошик і сказала йому:
- Ось вам салат "Ой! ой!.
Король відкрив кошик, доторкнувся до салату й боляче вколовся про голку.
Отдернул король руку й мимоволі скрикнув:,,0й! ой! Коли біль у руці затихла, король сказав дівчині:
-А ти й правда хитра. Це теперішній салат,,0й! ой!. Тільки так легко ти від мене не відскіпаєшся. Завтра ти повинна з'явитися до мене ні одягненої, ні роздягненої, не стосуючись ні дороги, ні стежки, ні пішки, ні на коні й зупинишся ні усередині мого палацу, ні зовні.
Повернулася дівчина додому й розповіла батькові про накази короля. Бідний батько ледве з розуму не зійшов від горя. Він бігав по кімнаті і як божевільний кричав:
- Тепер моя дочка загинула, тепер моя дочка загинула!
- Не засмучуйся, батько, - заспокоїла його дочка. - Побачиш, як добре я виконаю всі накази короля.
Вона позичила у сусідів вівцю, роздягнулася, накинула на себе рибальську мережу й верхи на вівці поїхала до короля у палац.
Приїхавши у палац, вона так зупинила вівцю, що та тільки наполовину переступила поріг королівської зали. Коли король побачив дівчину, він здивовано запитав, що усе це значить. Дівчина йому у відповідь:
- А то, що я виконала всі ваші накази. Бачите, я не одягнена й не скажеш, що й роздягнена, я не стосувалася ногою ні дороги, ні стежки, з'явилася сюди ні пішки, ні на коні, а моя вівця коштує ні усередині, ні зовні вашої зали.
Ще сабоніше здивувався король спритності дівчини. Але й цього разу він не здався. Велів слугам покликати батька, мати й брата дівчини. Потім наказав подати йому смаженого півня. Розрізав король півня й голову віддав батькові дівчини, спинку - матері дівчини, ноги - братові дівчини, а їй самої дав крила.
- Тепер скажи мені, чому я так розділив півня? - із глузливою посмішкою запитав король.
Дівчина нітрохи не зніяковіла й змело відповідала королеві:
- Голову ви віддали батькові, тому що він - глава сім'ї; спинку ви віддали матері, тому що на її плечі лягають усі домашні турботи; ноги віддали моєму молодшому братові, тому що він повинен швидко виконувати доручення батьків, а крила віддали мені, тому що я скоро повинна полетіти з будинку. Тоді король, у_захопленні відповідями дівчини, сказав:
- Зізнаюся, ти перемогла.
Так проста дівчина виявилася розумній і находчивей могутнього короля.