Настала ніч бродячого торговця у шляху. Ось він і згорнув у сільську тратторію. Торговець поставив у кут короб, у якому носив товари, і попросив господарку приготувати вечеря.
Господарка відправилася у кухню, щоб зажарити яєчню зі свининою. Розпалює хмиз у вогнищі, а сама думає: "Прагла б я знати, що у постояльця у коробі".
Жарить яєчню, а про себе присуджує: " Короб - Те, видне, повний усякої всячиной. Коли його торговець у кут ставив; підлога так і затремтіла". Подає господарка сковорідку постояльцеві, а сама на короб коситься. "Який кому пуття від цього короба! Одна господарка стрічечку купить, інша - пряжку... Увесь товар і розійдеться по дріб'язках. А якби усе це так у одні руки...У мої, наприклад!" Тим часом постоялець з'їв яєчню, витер сковороду кіркою хліба й задрімав відразу на лаві. А господарка побігла до свого чоловіка й зашептала:
- Ох, якщо б ти знав, чого тільки немає у коробі у торговця! Та тобі на куртку так штани вистачило б, а про мене й говорити нема чого! Уже я б собі нашила платтів! Як зробити, щоб торговець пішов, а короб залишився?
- Нічого немає простіше, - відповів чоловік. - Підлий йому настою дурман-трави.
Хто хоч краплю цього настою вип'є, у того пам'ять так і відіб'є. Постоялець піде, а короб забуде. Ось він нам і дістанеться.
Дружина дуже обрадувалася. Побігла вона на луг, нарвала дурман-трави, заварила її у чайнику й влила у склянку вина три крапельки настою. А торговець усе спить так спить на ослоні. Господарка розштовхала його й говорить:
- Прокиньтеся, синьйор, я вам принесла склянку вина.
- Так адже я провина не замовляв, - здивувався торговець.
- У нас у тратторії такий порядок, - пояснила господарка, - хто замовить яєчню, той безкоштовно одержує й вино.
- Гарний у вас порядок! - викликнув торговець і залпом осушила склянка. Потім він ліг зручніше й захріп знову.
Хазяїн і господарка теж уляглися, але сон до них не йшов. Усю ніч вони шепотілися, як розпорядяться нежданим багатством. Заснули обоє тільки над ранок. А прокинулися від того, що сонце так і било їм у очі. Господарка встала, заглянула у кімнату, де спав постоялець, і прийнялася сварити чоловіка.
- До сивого волосся дожив, а всі чужим вигадкам віриш і мені голову морочиш. Старий ти дурень! Скажи, що твоя дурман-трава коштує! Немає адже короба, відніс його постоялець.
- Ну, короб відніс, - виходить, що-небудь інше забув, - сказав чоловік. - Дурман-трава своя справа неодмінна зробить.
- Так говорю тобі, - нічого він не забув! - закричала дружина.
- Не може цього бути, - повторював чоловік, -. раз відвару сьорбнув, повинен забути.
Отут дружина ляснула себе по чолу.
- Так воно і є!
- Ось бачиш, я правий, - сказав задоволений чоловік. - Що ж він таке забув?
- Забув заплатити за вечерю й нічліг, ось що він забув!