Одружився возій Петруччо. Привів після весілля у будинок молоду дружину й говорить їй:
- Тепер ми з тобою, Розина, добре заживемо! Я буду працювати, ти господарювати. Роботи я не боюся. Хоч зі світанку дотемна накажи мені кінь поганяти - і те нічого. Але вуж зате як приїду додому - баста! Усе інше твоя справа. Тільки зупиню візок у воріт так крикну: "Агов, уводь коня!" - ти скоріше вибігай.
- Ось ще! - сказала Розина. - Стану я з конем возитися.
- Як же з нею не возитися, адже її розпрягти, нагодувати, напоїти потрібно! Отож, тільки я крикну: "Агов, уводь коня! Так говорю тобі, - перебила чоловіка Розина, - що я до коня й не доторкнуся. Не цьому мене у будинку у батька з матір'ю навчали.
- Ти не турбуйся, - сказав Петруччо, - я тебе всьому навчу. Уведеш ти у двір кінь...
- Не введу!
- Тобто як це не введеш, якщо я крикнув: "Агов, уводь!.."?
- Ти крикнеш, а я ні з місця.
- Ох, Розина, - сказав Петруччо, - не сердь мене, краще введи коня.
- Не введу! - закричала Розина.
Отут закричав і Петруччо.
- Уводь зараз же!
- Не введу!
- Уводь!
- Не введу!
На шум прибігли сусіди й прийнялися расспрашиватьмолодоженов:
- Що це у вас робиться? Через що суперечка? Петруччо почав пояснювати сусідам:
__ Так ось дружина не прагне мені допомагати. Я їй говорю:
"Уведи коня", а вона говорить: "Не введу...".
__ Та не соромно вам через це сваритися? - сказалстарий Джузеппе. -
Давайте я введу ваш коня. Де онау тебе?
- Так, чи бачите, - зам'яв Петруччо, - поки ще коня у нас немає. Я її тільки збираюся купити.