Сиділи якось двоє закоханих на березі озера. Раптом над ними лунко запекли два птахи. Юнак і дівчина прислухалися.
- Який чудесний голос у цих пташок! - сказала дівчина.
- Твій голос ще ніжніше, - відповів юнак. - Ніякі дрозди не зрівняються з тобою.
- Ти праг сказати шпаки, - правда?
- Звичайно, шпаки, якщо тобі так більше подобається, - сказав юнак. Хіба хто-небудь на його місці відповів би інакше?
- Ні-ні, - швидко сказала дівчина. - Раз ти говориш, що це дрозди, пускай будуть дрозди.
Отут вони глянули один на одного й забули й про дроздів, і про шпаків, і про усе на світі.
Скоро закохані одружилися й зажили душу у душу. Пройшов рівно рік від дня їх весілля. Заради такого свята дружина розв'язала спекти пиріг. Поки пиріг пікся, чоловік відправився випити стаканчик-іншої виноградного вина. Але ледь він дійшов до винної крамниці, як назустріч йому попався старий, увесь обвішаний клітками, у яких на тоненьких жердинках стрибали різнобарвні птахи.
"Ось до речі, - подумав чоловік. - Обрадую дружину, куплю їй подарунок". Та він крикнув:
- Агов, пташиний хазяїн, що просиш за пару пташок у зеленій клітці? Пташки коштували чотири сольди. Але продавець відповів:
- Шість сольди, синьйор. На те він і був продавцем.
- Два сольди, - сказав чоловік.
На те він і був покупцем. Зійшлися, звичайно, на чотири.
- Беріть, синьйор, ці пташки принесуть у ваш будинок щастя, - сказав продавець, передаючи клітку чоловікові.
Чоловік побрав клітку, випила склянка вина й пішла додому.
Тим часом дружина чисто забрала у будинку й нарядилася у своє краще плаття. Отут і пиріг поспів. Тільки вона поставила його на стіл, як чоловік відкрив двері й крикнув з порога:
- Подивися, жінка, який я приніс тобі подарунок. Не чи правда, чудові дрозди?
- Чудові, - відповіла обрадувана дружина. - Тільки це не дрозди, а шпаки.
- Ні, дрозди! - заспорив чоловік.
- Ні, шпаки! - заспорила дружина.
- Дрозди! - стояв на своєму чоловік.
- Шпаки! Шпаки! Шпаки!!! - затупотіла ногами дружина.
- Ах, раз шпаки, так піду продам моїх дроздів на базарі! - закричав виведений з терпіння чоловік.
Отут дружина вчепилася у клітку.
- Шпаки не твої, а мої! Ти мені їх подарував.
- Але я подарував тобі дроздів, - відповів чоловік і рвонув клітку до себе. Клітка затріщала й розвалилася. Пташки випурхнули у вікно й полетіли. Дружина голосно заплакала від прикрості.
- Навіщо ти упустив моїх шпаків! - закричала вона.
- Якби не ти, дрозди не полетіли б! - закричав чоловік. Помирилися вони тільки до вечора, коли скінчився святковий день - річниця їх весілля.
Триста шістдесят чотири дні вони не могли нарадуватися один на одного. Пролетів рік, настала друга річниця весілля.
Цього разу чоловік подарував дружині букет квітів. Дружина поставила квіти у воду, поцілувала чоловіка, а потім вони сіли за святковий стіл.
- А пам'ятаєш, - сказала посміхаючись дружина, - як рік тому назад ми посварилися через сущу дурницю - через пару шпаків?
- Жахливо дурна сварка, - відповів чоловік. - Але Усе-таки, дорога жінка, те були не шпаки, а дрозди.
- Шпаки! - сказала дружина.
- Дрозди! - сказав чоловік.
- Ні, шпаки! - заспорила дружина, - Ні, дрозди! - заспорив чоловік. Та усе почалося спочатку.
Так у них і повелося: увесь рік живуть у повній згоді, а настане річниця весілля - неодмінно посваряться.
Час у казці проходить швидко. У дружини з'явилися зморщечки навколо очей, у чоловіка засріблилися скроні.
У двадцяту річницю весілля дружина сказала чоловікові:
- Сьогодні я не стану пекти пиріг. День такий гарний, підемо погуляємо. Вони вийшли з будинку й пішли куди ока дивляться. Ішли, ішли й прийшли до того самого озера, до того самого місця, де сиділи двадцять років тому.
- Відпочинемо? - запитав чоловік.
- Відпочинемо, - відповіла дружина.
Та вони сіли під тим самим деревом. Раптом над їхніми головами запекли два птахи. Може, і не ті самі, але точно такі ж.
- А пам'ятаєш, - сказала дружина, - як перед нашим весіллям ми слухали тут з тобою ск... скв...пташок?
- Хіба я можу забути таких чудесних др...дроз.. пташок! - відповів чоловік.
Вони подивилися один на одного й засміялися. Виявилося, що не так вуж
Важко, щоб дружина поступилася чоловікові, а чоловік поступився дружині.
З тих пір вони ніколи не сварилися, навіть у річницю весілля.