Жив-Був рибалка. На гроші, виручені за улов, йому ніяк не вдавалося нагодувати своє велике сімейство навіть полентой. Тягне він раз із моря мережі й почуває, що вони дуже важкі. Насилу витягся. Дивиться - краб, так такий величезний, що поглядом його не охопиш.
- Ось це - улов, - зрадів рибалка.- Тепер-Те я нагодую полентой своїх малят!
Прийшов він додому й велів дружині поставити на вогонь каструлю: скоро, мол, буде борошно для поленти. А пійманого краба потяг до короля у палац.
- Ваша величність, - почав він, - виявите вашу милість, купите у мене ось цього краба. Дружина вже кип'ятить воду для поленти, а у мене немає грошей.
- На що мені твій краб? Продай його ще кому-небудь, - відповів король. Але отут увійшла принцеса. - Ах, який гарний, який чудовий краб! Папочка, дорогою, купи краба, купи, прошу тебе! Ми його
Пустимо у басейн разом з кефалями й золотими рибками!
Принцеса дуже любила риб. Вона годинником просиджувала у басейну у саду,
Усе дивилася, як плавають кефалі й золоті рибки. Та король, що не сподівався душі
У своїй дочці, звичайно виконав її прохання.
Рибалка пустив краба у басейн із рибками й одержав гаманець золота. Тепер він цілий місяць міг годувати своїх дітей полентой.
Принцеса любила дивитися на краба й подовгу не відходила від басейну. Вона вже знала всі його звички й помітила, що рівно опівдні він кудись зникає на три години. Та ось одного разу, коли вона сиділа у басейну й любувалася своїм крабом, пролунав дзенькіт дзвіночка. Принцеса вийшла на
Балкон і побачила жебрака, що просив милостиню. Вона кинула йому гаманець із золотом, але жебрак не зумів його піймати, і гаманець упав у глибокий рів, наповнений водою.
Жебрак спустився у рів у надії знайти гаманець, пірнув і поплив під водою. Підземний канал вів з рову у басейн і йшов ще далі, а куди - невідомо. Продовжуючи плисти під водою, жебрак виявився у прекрасній водоймі, посередині великий підземної зали, прикрашеної чудовими килимами. У залі був накритий стіл. Жебрак вибрався з води й сховався за килим. Рівно опівдні з води здалася русалка на спині величезного краба. Русалка торкнулася краба чарівною паличкою. У той же момент із крабьего панцира вийшов гарний юнак. Він сіл за стіл, а русалка торкнулася чарівною паличкою стола, і відразу блюда наповнилися всілякими стравами, а пляшки - вином. Закінчивши трапезу, юнак знову ввійшов у крабий панцир; русалка торкнулася його чарівною паличкою, села крабові на спину, і вони обоє зникли під водою. Жебрак вийшов через килим і теж пірнув у водойму, поплив під водою й опинився у басейні принцеси. У цей час вона любувалася своїми рибками. Побачила королівська дочка жебрака й страшно здивувалася. - Що тобі тут потрібно?
- Тихіше, принцеса, я розповім вам дивну історію.- Він виліз на край басейну й розповів усі, як було.
- Тепер я знаю, куди рівно опівдні на три години йде мій краб, - промовила принцеса.- Добре, завтра опівдні ми разом відправимося туди. Наступного дня через підземний канал вона разом з жебраком добралася до зали з водоймою й сховалася за килимом. Рівно опівдні з'явилася русалка на крабові. Чарівною паличкою вона торкнулася крабьего панцира, з'явився прекрасний юнак, і відразу направився до стола. Принцеса давно вже любувалася крабом у своєму басейні, але коштувало їй побачити юнака, який вийшов з панцира, як вона відразу закохалася. Вона підкралася до панцира й непомітно забралася у нього.
Коли юнак повернувся у панцир, він побачив там принцесу.
- Що ти зробила? - прошептав він.- Якщо русалка про це довідається, ми обоє загинули.
- Мені хочеться звільнити тебе від злих чарів, - прошептала у відповідь принцеса.- Скажи, чому тобі допомогти!
- чи Навряд ти мені чим-небудь допоможеш. Від злих чарів мене позбавить тільки дівчина, яка полюбить більше життю.
- Я готова на всі, - промовила принцеса. Поки усередині панцира йшла така розмова, русалка сіла на краба, і він, перебираючи лапками, виніс її підземним каналом у відкрите море. Русалка й не підозрювала, що у панцирі сховалася й дочка короля. Русалка спливла у море, і принцеса з юнаків залишилися одні. Міцно обнявшись, вони відправилися у дорогу назад. По шляху принц - а це був теперішній принц - розповів коханій, як його звільнити.
- Знайди на березі моря більшу скелю, устань на неї й співай і відіграй там на скрипці, поки у хвилях не з'явиться русалка, - вона обожнює музику. Вийде вона з води й скаже: "Відіграй, красуня, мені так добре!".А ти відповідай: "Добре, буду відіграти, а ти мені дай квітку,
Який у тебе у волоссях". Коли ця квітка потрапить у твої руки, я буду вільний: у ньому мій порятунок.
Краб вернувся у басейн і відпустив принцесу.
Жебрак теж вернувся з підземної зали у басейн і, не знайшовши принцеси, розв'язав, що вона потрапила у лихо. Але отут дочка короля вийшла з басейну, подякувала жебракові й щедро винагородила. Потім вона пішла до батька й сказала, що бажає вчитися музиці й співу. Король ніколи не відмовляв дочці у жодному її бажанні. Він відразу велів покликати кращих співаків і музикантів.
Навчилася принцеса співати й відіграти й говорить королеві:
- Мені хочеться піти до моря й, коштуючи на великій скелі, пограти на скрипці.
- На скелі, на березі моря? Ти з розуму зійшла, - викликнув король. Але, як завжди, виконав її бажання. Разом з нею він послав вісім покоївок у білих одягах, а слідом за ними, на випадок нежданої небезпеки, - загін воїнів і велів їм не спускати із принцеси очей.
Принцеса стала на великій скелі, а вісім її фрейлін - на восьми скелях навколо неї.
Ледь пролунали звуки скрипки, у хвилях з'явилася русалка.
- Яка дивна музика! Відіграй, відіграй, мені так добре!
- Я буду відіграти, але подаруй мені квітка, яка у тебе у волоссях. Найбільше на світі я люблю квіти!
- Дістанеш цю квітку звідти, куди я його закину - він твій.
- Дістану, - сказала принцеса й знову стала співати й відіграти. Скінчила й говорить русалці: - А тепер дай мені квітка.
- Тримай, - сказала русалка й кинула його далеко у море. Принцеса кинулася у воду й поплила назустріч хвилям, туди, де погойдувалася прекрасна квітка.
- Принцеса! Принцеса! На допомогу! - закричали всі вісім фрейлін, коштуючи на скелях. Вітер розвівав
Їхні білі одіяння. Але принцеса плила й плила: вона те зникала, то знову з'являлася серед хвабо. Та коли силу почали залишати її, набігла хвиля й принесла квітку прямо їй у руки. З-під води донісся голос:
- Ти врятувала мене. Тепер ти станеш моєю дружиною. Нічого не бійся, я допоможу тобі, зараз ми вийдемо на берег. Але нікому ні слова, навіть рідному батькові. Сьогодні я порадую своїх батьків, а завтра попрошу у короля твоєї руки.
- Так, так звичайно! - тільки й вимовила принцеса, перекладаючи подих. Та краб підплив з нею до берега.
Удома принцеса тільки й сказала королеві, що їй було дуже весело, і ні слова більше.
А на інший день рівно о третій годині перед королівським палацом почувся стукіт копит, звуки труб і гуркіт барабанів. Посланець із іншої держави возвестил, що син їх короля просить прийняти його.
Принц попросив у короля руки його дочки, а потім розповів усі, як було. Король спочатку розсердився, що від нього усе сховали, але потім наказав покликати дочку. Принцеса кинулася у обійми принца.
- Мій коханий чоловік!
Та король зрозумів, що нічого іншого не залишається, як зіграти весілля.