Герцог Лоренцо Медичи, по прозванню Чудовий, ніколи не сідав за -стіл на самоті. - Тільки собака, - говорив він, - роздобувши кістку, забивається з нею у кут і ричить на всі. А людині повинне бути приємніше
Пригощати друзів, чим є самому. До того ж цікава бесіда - краща приправа до будь-якого блюда.
Тому у палаці Лоренцо щовечора збиралися до вечері вчені, поети, музиканти й знатні городяни. Інші приходили послухати розумні мовлення, інші самі не ладь були поговорити. Напрошувалися до нього у гості й просто аматори смачно поїсти.
У один з таких вечорів за столом заговорили про те, що Флоренція багата не тільки прекрасними будинками, фонтанами й статуями, але й митецькими майстрами.
- Найбільше у нашому славному місті сукноробів, - сказав літній суддя, який завжди одягався так пишно, що усе над ним сміялися.
- Дурниця, - відповів йому молодий дворянин, відомий забіяка, ледве що, що пускав у хід свою шпагу, - у Флоренції найбільше зброярів.
- Ах, ні, - втрутилася у суперечку прекрасна дама, уся обвішана коштовностями, - найбільше золотих справ майстрів. Щоб дістати ось це кільце, я об'їхала сто двадцять вісім ювелірів.
- А ти що скажеш, Гонелла? - повернувся герцог
Лоренцо до свого блазня, який сидів поруч пего на маленькій лавочці.
- У Флоренції найбільше докторів, - відповів, не замислюючись, Гонелла.
Герцог дуже здивувався.
- Що ти! - сказав він. - У списках городян Флоренції значиться тільки
Три медики: мій придворний лікар Антонио Амброджо й ще два для всіх інших.
- Ай-Ай-Ай! Як мало знають правителі про своїх підданий них! Якщо мессер Амброджо день і ніч печеться про ваше здоров'я, яке й без того не так уже погано, вам здається, що інші флорентийци здоровешеньки. Тим часом вони т-олько й роблять, що хворіють і лікуються. А хто їх лікує? Говорю вам, Лоренцо, що у Флоренції кожний десятий - лікар!
Герцог, який більш охоче сміявся, коли Гонелла жартував не над ним, а над його гістьми, насупився.
- Твої слова коштують недорого. Я охоче заплатив би сто флоринів, якби ти підкріпив їхніми доказами.
- Іде! - відповідав Гонелла. - Я доведу вам, що каждое моє слово коштує набагато більше флорина. Не пізніше завтрашнього вечора я представлю вам список лікарів.
Герцог отстегнул від пояса гаманець, відрахував сто золотих монет і поклав їх у срібну вазу.
Гонелла став на своїй лаві на весь зріст і поклонився сидячим за столом.
- Не прагнете чи й ви, синьйори гості, брати участь у заставі? Ви так часто набиваєте собі животи за столом герцога, що вам не заважає хоч раз заплатити за частування якщо не самому хазяїнові, те хоча б його блазневі. Гостям нічого не залишалося, як розв'язати гаманці. Срібна ваза до країв наповнилася монетами.
На наступний ранок Гонелла обв'язав щоку товстою вовняною хусткою й вийшов з палацу. Не пройшов він і ста тагов, як йому зустрів багатий купець, що торгував шовками.
- Що з тобою, Гонелла? - запитав купець.
- Ох, мої зуби! - застогнав Гонелла. - Перець, розплавлене олово вогонь, що палає, - ось що у мене у роті.
- Я тобі пораджу вірний засіб, - сказав купець. - Уночі проти Нового року ти повинен піймати на перехресті чотирьох вулиць чорного кота й вирвати у нього із хвоста три волосинки. Ці волосинки спали й понюхай попіл. Зубний біль як рукою зніме!
- Дякую вам, мессер Лючано! Жалко, що Новий рік ми відсвяткували
Два тижні назад. Але якщо мої зуби доболят до нового Нового року, я піду вашій раді. А поки дозволите його записати, щоб я не забув. Другим, хто зустрівся блазневі, був настоятель флорентійського монастиря.
- Ах, святий батько, - заговорив Гонелла, тільки-но вглядівши його, - гріх виголошувати вголос лайки, але через ці прокляті зуби я всю ніч не спав.
- Добре, що ти зустрів мене, - сказав настоятель. - Я знаю вірний засіб. Піди додому й зігрій червоного вина. Набери повний рота і читай про себе молитву. Скінчиш молитву, проковтни вино. Потім знову набери у рота вина й знову Помолися...
- Та багато треба проковтнути...я праг сказати, прочитати молитов? - запитав Гонелла.
- Так чим більше, тем краще, - відповів настоятель.
- Ваша рада мені подобається, - сказав Гонелла. - Я дуже люблю червоне вино. Піду молитися.
Гонелла вніс ім'я настоятеля і його рада у свій список і відправився далі.
Ради так і сипалися на нього. Учені, поети, музиканти, знатні городяни, ремісники й селяни - усе зупинялися, углядівши обв'язаного хусткою, що охає Гонеллу. Як би ці люди не поспішали по своїх справах, вони не жалували, часу, щоб розтлумачити блазневі, яким способом позбутися зубного болю.
Гонелла всіх вислухував і усе записував. Скоро у нього й насправді ледве не розболілися зуби.
Надвечір Гонелла, валандаючись від утоми, повернувся водворец. На палацових сходах він зустрів самого герцога Лоренцо, який збирався покататися верхи перед вечерею.
- Мій бідний Гонелла! - викликнув герцог. - У тебе болять зуби?
- Жахливо, ваша величність, - відповів блазень. - Я навіть праг попросити у вас дозволу звернутися до вашого придворного лікаря мессеру Антонио Амброджо.
- Навіщо тобі Амброджо? Я розумію у таких справах більше, ніж він, і сам вилечу тебе. Побери листи шавлії, завари їх міцніше й роби гарячі припарки. Добре б ще настояти ромашку й полоскати рота. Непогано допомагає нагрітий пісок у полотняному мішечку. Корисно також...
Герцог надавав стільки рад, що у Гонелли, поки він їх вислухував, почали підкошуватися ноги.
Увечері за столом герцога Лоренцо знову зібралися гості. Герцог сидів на чолі стола, а поруч примостився на своїй лавочці Гонелла. Пов'язку він уже зняв.
- Ну, Гонелла, - сказав герцог, - щось я не бачу обіцяного списку медиків. Будемо вважати, що ти програв суперечку й заберемо назад нашу заставу. Отут герцог присунув до себе срібну вазу й побачив, що вона порожня.
- Не турбуйтеся, ваша величність, - сказав спокійно Гонелла, - я обміняв золоті флорини на доказ своєї правоти. Ось вам список. Із цими словами він простягнув герцогові довгий сувій. Герцог Лоренцо розгорнув його й початків читати вголос:
- Мессер Лючано, флорентійський купець, просвещеннейший медик. Радить, Настоятель флорентійського монастиря, фра Бенедетто...
Стіни пишного залу, видалося, ось-ось зваляться, так голосно сміялися герцог і його гості. Не сміявся тільки той, чиє ім'я виголошував уголос герцог. У списку вмістилося триста імен і тисяча рад добровільних врачевателей.
Гості вже знемагали від сміху, коли Лоренцо згорнув сувій, сказавши:
- Ось і усе.
- Як усі? - викликнув Гонелла. - Ви декого забули! Він схопив сувій і прочитав:
- Хоч і останній у списку, але перший з перших медиків нашого славного міста - його величність герцог Лоренцо Медичи - по прозванню Чудовий. Недарма він носить прізвище Медичи, - виходить, у роді його були лікарі. Лоренцо й сам затверджує, що лікує краще, чим придворний лікар Антонио Амброджо. Так. і як може бути інакше, адже у гербі його красується шість пігулок. При зубному болі герцог радить...
Отут задзвеніли навіть кришталеві підвіски на люстрах. Не стримався від сміху й сам герцог.
- Ну, Гонелла, ти виграв! - викликнув він.
- А як же інакше! - відповідав блазень. - Я не був би блазнем, якщо б не бачив людей наскрізь. Уже я-те знаю: єдине, що люди люблять давати безкоштовно, - це ради.