Жив один селянин по імені Камприано. Була у нього дружина й осів.
Працював він у поле, а повз часто проходили чичоране й звичайно запитували його: - Що робиш, Камприано? Підемо з нами пройдемося.
Та Камприано брав свого осла й плівся за ними. Якось ранком Камприано поклав кілька золотих монет під хвіст ослові. Як завжди, повз проходили чичоране.
Камприано й говорить:
- Постійте, і я з вами.- Нав'ючив осла й побрів разом із чичоранами. Була весна, зеленіла травичка. По дорозі осів так її наївся, що став спорожняти шлунок, викидаючи назовні всі те золото, яке Камприано засунув йому під хвіст.
Чичоране страшно здивувалися й запитують:
- Камприано, друже! Твій осел робить гроші? А Камприано у відповідь:
- У ньому усе моє багатство. Не будь у мене цього осла, давно б я простягнув ноги.
Чичоране й говорять:
- Продай нам осла, Камприано! Продай!
- Е, ні, хіба такого осла продають!
- Ну, а якби він продавався, скільки б він, по-твоєму, коштував? Скільки?
- Я однаково його не продам, обіцяй ви мені хоч золоті гори. Але якщо б ви дали мені триста скудо, тоді б...
Чичоране порилися у кишенях, і всі разом; набрали триста скудо. Забрали осла - і додому. А будинку наказали дружинам розстелити у стійлі білі
Простирадла, ранком-де зберемо золоті гроші, зроблені ослом за ніч. На світанку прибігли чичоране у стійло й бачать на простирадлах щось жовте. Хвать, а це гній.
- Камприано обдурив нас! Уб'ємо Камприано! - Схопили вила, заступи й кинулися до будинку Камприано.
У вікно визирнула його дружина.
- Камприано немає будинку, він у винограднику.
- Ось ми його змусимо звідти вийти, - кричали чичоране й побігли до винограднику.- Камприано, виходи! Ми тебе вб'ємо!
Серед виноградних лоз здався Камприано.
- За що? - запитав він.
- Ти продав нам осла, а він не робить грошей. Камприано й відповідає:
- Потрібно спочатку подивитися, як ви його годуєте.
- Добре годуємо: свіжою травою й солодким пійлом.
- Нещасний осел! Так ви його зовсім вморили. Він привчений до грубої їжі, від неї-те й сила робити гроші. Зрозуміло! Прийде мені піти з вами й оглянути осла. Якщо він здоровий, я заберу його із собою, а якщо поганий - залишу вам. Перегодите, я зараз, - додав Камприано.- Я тільки забігу додому.
- Добре! Забіги, так скоріше вертайся, ми почекаємо тебе тут. Камприано прибіг до дружини й говорить:
- Постав на вогонь каструлю квасолі. А коли я й чичоране повернемося й увійдемо у будинок, зроби так, начебто виймаєш киплячу квасолю із шафи. Ясно? Та Камприано пішов із чичоранами у хлів. Осів стояв на простирадлах, а колом гори гною.
- Дивуюся, як це він не здох, - сказав Камприано, - але для роботи він
Уже не годиться. Ах, що ви з ним зробили! Якщо б я знав, що ви будете з ним так звертатися! Бідний осел! Чичоране зніяковіли:
- Що нам робити?
- Що робити? Добре вуж, мовчите!
- Так, так, ми самі винуваті!
- Ну, ось що: підемо до мене обідати, помиримося й не будемо поминати минулого.
Прийшли до будинку. Камприано й бачать - двері замкнені. Камприано постукав, а дружина виходить зі стійла з таким видом, нібито звідкись тільки що повернулася.
Увійшли у будинок. Дивляться, вогню у вогнищі ні, Камприано й говорить дружині:
- Як, хіба ти не готовила обід?
- Я тільки що прийшла з поля, - відповідає дружина.- Але ти не хвилюйся. Накрила та стіл - і до шафи, а там каструля з киплячою квасолею.
- Ось так чудо! - здивувалися чичоране.- Каструля кипить у буфеті? Без вогню, і кипить!
- Не будь у нас цієї каструлі, - помітив Камприано, - туго б нам довелося. Ми зі спокійною душею йдемо на поле й знаємо, що обід буде готовий.
- Кампри ано, - викликнули чичоране, - продай нам цю каструлю!
- Нізащо на світі!
- Камприано, ми влипли з ослом, але каструлю ти нам Усе-таки продаси. Ось тобі триста скудо.
Камприано продав каструлю за триста скудо, і чичоране пішли. Тоді дружина й говорить Камприано:
- За осла чичоране тебе ледве не вбили. А тепер що ти будеш робити?
- Погод і, я зараз повернуся, - сказав Камприано. Пішов він до м'ясника, купив бичачий міхур, велів наповнити його свіжою кров'ю, а потім і говорить дружині:
- Спрягти, цей міхур на груди й не лякайся, коли я кинуся на тебе з ножем.
Приїхали чичоране із ціпками й із дрюччями:
- Ми прагнемо вбити тебе! Віддай наші гроші, або ми відлупцюємо тебе до смерті.
- У чому справа? Що трапилося? Ну, викладайте!
- Ти нам сказав, що каструля кипить без вогню. Ми пішли на роботу з нашими дружинами, повернулися, а квасоля сира, як і раніше.
- Заспокойтеся, заспокойтеся! Отут що-небудь накоїла моя дружина. Зараз ми її запитаємо: вона, мабуть, дала вам не ту каструлю.
Покликав він дружину й говорить:
- А ну, визнайся, ти дала цим людям не ту каструлю. А дружина відповідає:
- Ось ти роздаєш речі без мого ведена, а потім ще посилаєш на поле. Не дам я каструлю.
А Камприано як закричить:
- Ах ти така-сяка! - схопив ніж і встромив його прямо у міхур, захований у неї на груди. Кров як бризне у усі сторони. Закривавлена жінка впала й не шелохнется.
Чичоране сполотніли від жаху.
- За якусь каструлю ти вбив свою дружину, Камприано?
А Камприано подивився на дружину у калюжі крові й зробив вигляд начебто стало йому шкода її:
- Ах, бедняжка! Ну, вона зараз оживе.- Витягся з кишені тростину, поклав у рота дружині, дунув три рази, і жінка встала, здоровіша й непошкоджена, як і колись.
Чичоране заморгали очима.
- Камприано, продай нам цю тростину!
- Ну, уже ні, - заявив Камприано.- Мені стільки раз доводиться вбивати свою дружину. Чим же я буду її пожвавлювати?
Але чичоране не вгамовували, і Камприано продав їм тростину за триста скудо. Удома затіяли чичоране із дружинами сварку й усіх перерізували. Стражники забрали чичоран, коли вони ще дули у тростину, і суд присудив їх до каторжних робіт.