У одного короля були три дочки: одна - чорноволоса, інша - руда, а третя - білява.
Старша була погануля, середня - не дуже гарна, а молодша - добра й собою гарна. Тому старші сестри їй заздрили. Було у короля три трони: один - білий, інший - червоний, а третій - чорний. Коли король бував весел, він сідав на білий трон, коли не дуже весел - на червоний, а коли гневался, то на чорний.
Ось одного разу розсердився він на старших дочок! і сів на чорний трон. Вони давай біля батька вертітися так леститися до нього. Старша й говорить: - Синьйор батько, чи добре вам спалося? Не на чи мене ви гніваєтеся, раз сіли на чорний трон?
- Так, на тебе гніваюся.
- За що ж, синьйор батько?
- За те, що ти мене зовсім не любиш!
- Я? Так що ви, синьйор батько, адже я вас так міцно люблю!
- А як міцно?
- Як хліб!
Насупився король, але нічого не сказав, дуже вже йому відповідь сподобалася. Підійшла друга дочка й говорить:
- Синьйор батько, чи добре вам спалося? Тому це ви на чорному троні? Уже не сердиті чи на кого?
- Так, сердитий. На тебе.
- За що ж, синьйор батько?
- За те, що ти мене зовсім не любиш!
- Я! Так я адже вас так міцно люблю...
- Ну як?
- Як вино.
Пробурчав король щось крізь зуби, але, видне, залишився задоволений. А отут приходить і третя дочка, весела й ласкава.
- Синьйор батько, чи добре вам спалося? Тому це ви на чорному троні? Може, на мене гніваєтеся?
- Так, на тебе, адже й ти мене не любиш!
- Що ви, я дуже вас люблю.
- Як же ти мене любиш?
- Як сіль.
Почув король така відповідь, так як закричить:
- Що таке?! Як сіль?! Ах ти негідна! Ладь із око моїх, і щоб я тебе більше не бачив!
Наказав він повести дочку у ліс і там убити.
Королева меншу дочку дуже любила. Довідалася вона про королівський наказ і стала думати, як би її врятувати. У палаці був срібний свічник, такий великий, що Циццола - так кликали молодшу принцесу - могла у ньому сховатися. Королева й веліла їй залізти у свічник.
- Продай цей свічник, - сказала вона своєму вірному слузі.- Як стануть із тобою торгуватися, з бідняка запитай подороже, а зі знатного синьйора подешевше, та й віддай свічник.
Обійняла мати молодшу дочку, благословила її й поклала у свічник сушених фіг, шоколаду й печива.
Слуга виніс свічник на площу. Стали отут люди прицениваться, але ніхто слузі по душі не довівся, і він заламав небувалу ціну. Отут підійшов принц із королівства Високих Веж, оглянув свічник і запитав, скільки він коштує. Слуга назвав дріб'язкову ціну, і принц велів віднести свічник до себе у палац. Там його поставили у обідню залу, і всі придворні дивували його красі.
Увечері принц пішов у гості. Він не любив, щоб у палаці його чекали, а тому слуги приготували йому вечеря, залишили на столі й пішли спати. Бачить Циццола, що у залі нікого ні, вистрибнула зі свічника, з'їла вечерю й знову сховалася.
Принц повернувся, а на столі ні крихти! Задзвонив він у усі дзвіночки й давай розпікати слуг. Ті клянуться, що вечеря залишили, виходить - його кішка або собака з'їв.
- Іншим разом усіх вижену геть, - пригрозив принц, велів принести інший
Вечеря, з'їв його й пішов спати.
На інший вечір залу була замкнена на всі замки, але трапилося те ж саме. Розсердився принц і так розкричався, що того й дивися будинок обрушиться.
А потім притих і говорить:
- Подивимося, що завтра буде.
А назавтра він ось що зробив. Скатертина до самої підлоги звисала, ось він під неї й сховався. Прийшли слуги, поставили блюда зі стравами, вигнали з кімнати кішку із собакою й замкнули двері на ключ. Ледь вони вийшли, зі свічника вистрибнула прекрасна Циццола. Підбігла вона до стола й давай уплітати за
Обидві щоки. Вискочив отут принц і схопив її за руку. Стала вона вириватися, так тільки він тримав міцно. Тоді Циццола кинулася перед принцом на коліна й розповіла йому про усе.
Принц закохався у неї без пам'яті. Заспокоїв він дівчину й говорить:
- Скоро ти будеш моєю дружиною. А поки сховайся знову у свічник. Усю ніч принц око не могло зімкнути, так сабоно він закохався. А ранком велів перенести свічник у свою кімнату: він-де так прекрасний, що жалко розставатися з ним і вночі. Потім принц наказав подавати йому у кімнату побільше страв, тому що у нього апетит розігрався. Принесли йому кава, потім сніданок, а там і обід, і усе - на двоє. Ледь слуги вносили блюда, як принц замикав двері на ключ, випускав зі свічника прекрасну Циццолу, і вони весело бенкетували разом.
Королева-Мати, якої тепер доводилося їсти однієї, стала скаржитися:
- Чому я синові не догодила, чому він із мною за стіл не сідає? Що я йому зробила?
Принц усе просив, щоб вона потерпіла, - у нього, мол, важлива справа є. А одного чудового дня й говорить матері:
- Прагну одружитися!
- А хто ж наречена? - запитує королева, а сама рада-радісінька. Принц у відповідь:
- Прагну одружитися на свічнику!
- Так ти з розуму зійшов, - ойкнула королева й закрила особу руками.
Але принц стояв на своєму. Мати й так і сяк його напоумляла, просила подумати, що люди скажуть. Але він не слухав і велів, щоб через тиждень усе було готове до весілля.
У призначений день виїхало з воріт палацу безліч карет. У першій їхав принц, а поруч із ним стояв свічник. Приїхали у церкву. Принц велів нести свічник до вівтаря. Відкрився свічник - і звідти вистрибнула Циццола, одягнена у шовк і оксамит, у дорогоцінному намисті й блискаючих сережках.
Обвінчалися вони, повернулися у палац і про усе повідали королеві. Королева була жінка розумна, вона й говорить:
- Покладетеся на мене, вуж я зумію її батька провчити.
Улаштували вони весільний бенкет і послали запрошення всім сусіднім королям. Покликали й батька Циццоли. Для нього королева наказала приготувати особливий обід: усі страви без солі. Гостям королева сказала, що молода нездорова й не може вийти до стола.
Прийнялися гості за їжу. А у короля, батька Циццоли, суп виявився зовсім прісний, він і давай гарчати собі під ніс:
- Ну й кухар, забув суп посолити! Та не з'їв ні ложки.
Стали подавати йому інші страви, теж без солі. Король і вилку відклав.
- Тому ви не їсте, ваша величність? Вам не подобається?
- Ні, ні, що ви, усі дуже смачно!
- Чому ж ви не їсте?
- Так так, знаєте, мені щось не хочеться. Покуштував він м'яса, жував-жував,
Так несолоний кусокв горло не йде. Отут-Те згадав він слова своєї дочки, що вона любить його так міцно, як сіль. Покаявся він, заплакав і говорить крізь сльози:
- Ах я нещасний, що наробив!
Королева запитало, яке лихо з ним приключилася, і розповів їй про Циццолу. Устала отут королева з місця й веліла покликати молоду. Кинувся король обіймати дочку, плаче, запитує, як вона сюди потрапила, яким дивом воскресла.
Послали за матір'ю Циццоли й стали знову святкувати весілля - що ні день, те новий бенкет. Напевно, вони й дотепер танцюють.