Одного разу хлопчик пас череду овець. Одне ягня звалилося у глибоку канаву з водою й втопив.
Батьки не любили сина, і коли хлопчик вернувся додому, били його й лаяли, а потім вигнали з дому, хоча була вже темна ніч. Довго хлопчик бродив у сльозах по горах. Потім знайшов ущелину у скелі й накидав туди листів. Він закоцюбнув від холоду, але дарма намагався зігрітися у них і заснув.
Глибокою ніччю до його притулку прийшла людина й сказала:
- Ти зайняв мою постіль, зухвалий! Що ти тут робиш у цю пору? Хлопчик поза собою від страху розповів, як його виставили з будинку, і впросив залишити тут на ніч.
- Ти наносив сюди сухих листів, - сказала людей, - а мені цього ніколи не спадало на думку... Добре, залишайся.- Та влігся поруч.
А хлопчик стисся у грудку, щоб не заважати незнайомцеві, і лежав, не ворушачи ні єдиним пальцем. Він робив вигляд, що спить, але не закривало око й усе поглядав на свого сусіда. А той теж не спав і бурмотав собі під ніс, думаючи, що хлопчик заснув.
- Що б мені подарувати цьому хлопчаті, адже він приніс сухих листів у мою ущелину, а зараз улаштувався у сторонці, щоб не турбувати мене? Подарую-но я йому скатертина. Варто тільки розстелити її, як на ній з'явиться стільки їжі, скільки побажаєш... А ще подарую скриньку. Щораз, як її відкриваєш, усередині з'являється золота монетка... Та, мабуть, губну гармоніку. Стоїть на ній заграти, як усі відразу затанцюють...
Під це бурмотання хлопчик заснув. На зорі він прокинувся. Спочатку він подумав, що усе це приснилося. Але близько себе знайшов скатертину, скриньку й губну гармоніку. Незнайомця не було, він навіть не пам'ятав його у особу!
Після довгого шляху прийшов наш герой у місто, де готувалися до великого турніру. Переможцеві турніру король обіцяв руку принцеси й усі багатства королівства.
"Ось тепер саме час випробувати мою скриньку, - подумав пастушок. - Якщо вона дійсно чеканить гроші, я теж візьму участь у турнірі".
Та він прийнявся відкривати й закривати її. Завжди, тільки-но він відкривав її, усередині скриньки з'являлася блискуча монетка. Пастух купив коней, багату збрую й одяг принца, завів зброєносців і слуг і розпустив слух, що він син португальського короля. Він переміг у всіх змаганнях, і король повинен був оголосити його нареченим своєї дочки.
Однак хлопець виріс серед овець, і при дворі відразу про це догадалися: їв він руками, витирав їх про скатертину, а графинь фамільярно поплескував по плечі. Усе це викликала підозра у короля. Він послав гінців у Португалію. Скоро вони привезли звістку: португальський принц нікуди не їхав зі свого палацу, тому що був хворий водянкою. Тоді король наказав, щоб ошуканця зараз же кинули у у'язницю. Королівська у'язниця перебувала саме під пиршественним залом. Як тільки за пастухом за-, ляснулися тюремні двері, дев'ятнадцять у'язнів зустріли його хором глузувань, вони вже чули про нареченого принцеси, але пастух не обертав на них ніякої уваги. Опівдні тюремник приніс у'язням миску квасолевої юшки. Юнак підбіг до миски перекинув її ногою й вилив усю юшку на землю.
- Божевільний! Що ж ми тепер будемо їсти? Ти нам дорого заплатиш за це!
А він їм у відповідь:
- Мовчите й дивитеся, - вийняв з кишені скатертина й говорить: - На двадцять персон! - і розгорнув її.
Та як оком змигнути на скатертині з'явився чудовий обід на двадцять людей: суп, печеня, насолоди й чудове вино. Усе прийшли у захват.
Миску із квасолею у'язні щодня перекидали нагору дном, а були ситі й веселі, як ніколи раніше. Тюремник розповів про усе королеві. Його охопило цікавість. Він спустився у у'язницю й запитав, що отут відбувається. Пастух виступив уперед:
- Знайте, ваша величність, це я годую й співаю моїх товаришів! Вони їдять краще, чим ви за королівським столом. Та з вашого дозволу я запрошую вашу королівську величність откушать із нами й певен, ви залишитеся задоволені.
- Добре! - погодився король. Пастух розгорнув скатертину й сказав:
- На двадцять одного, так по-корольовськи! З'явився обід, роскошнее якого ще ніхто не бачив. Король широко відкрив очі, потім сіл за стіл разом зі злочинцями й з великим задоволенням прийнявся за їжу. Як тільки обід скінчився, король сказав:
- Продай мені цю скатертину!
- А чому б і ні, ваша величність? - відповів пастух.- Але при одному умові, що ви дозволите мені провести одну ніч із вашою дочкою, моєю нареченою.
- А чому б і ні, у'язень? - відповів король.- Але з умовою: усю ніч
Ти пролежиш на краю постелі безмовно й недвижимо, у присутності восьми стражників, при відкритих вікнах і при запалених свічах; улаштовує це тебе -прекрасно, не влаштовує - до побачення.
- А чому б і ні, ваша величність? По руках! Таким чином, король одержав скатертину, а юнак провів усю ніч із принцесою, не торкнувшись її пальцем і не проронивши ні слова. Ранком він знову був у у'язниці.
Коли ув'язнені побачили, що він повернувся, вони стали голосно глузувати з нього:
- Подивитеся-но на принца Португальського! А чи знаєш ти, осів, що
Тепер ми знову будемо їсти порожню юшку із квасолі. Гарну угоду ти уклав з королем, нема чого сказати!
- А хіба ми не зможемо купити на гроші усе, що нам захочеться? -відповів той, начебто нічого не трапилося.
- Гроші? А у кого з нас є гроші?
- Заспокойтеся, - сказав пастух і почав діставати зі скриньки золоті монети. Із цього дня у'язні стали замовляти смачні обіди у сусідній остерии, а юшку із квасолі, як і раніше, виливали на землю. Тюремник знову про усе розповів королеві. Король спустився у темницю, довідався секрет скриньки й захотів купити її.
- Не чи продаси ти мені скриньку? - запитав він.
- А чому б і ні, ваша величність? - Та пастух знову запропонував королеві ті ж умови, і король знову погодився.
Так пастух віддав свою скриньку й провів усю ніч із принцесою, не доторкнувшись до неї й не сказавши ні слова.
У'язні, як тільки побачили його, знову стали знущатися:
- Тепер-Те ми нікуди не підемо від квасолі. Те-Те буде весело!
- Весело повинне бути завжди. Нема чого є - танцювати будемо.
- Як це накажеш розуміти?
Хлопець вийняв з кишені губну гармоніку й заграв. Отут усі у'язні затанцювали довкола нього, задзвякали своїми кайданами. Менуети, гавоти, вальси... Зупинитися вони не могли. На шум прибіг тюремник, але почув музику й теж пустився у танок, дзенькаючи зв'язкою ключів.
У цей час король і його гості сіли за стіл. Але як тільки з темниці пролунали звуки губної гармоніки, усе схопилися на ноги й затанцювали.
Танцювали вони як одержимі: дами - з лакеями, кавалери - з куховарками.
Танцювала навіть меблі, чарки зустрічалися з тарілками й із дзенькотом розбивалися, а смажені курчата розправляли крила й летіли. Та вже не можна було розібрати, хто з танцюючих налітав головою на стіну, а хто підстрибував і стукався
Головою про стелю. Пританцьовуючи, король кричав, щоб усе негайно припинили танці. Зненацька юнак перестав відіграти, і танцюристи попадали на підлогу. У всіх дружилась голова й тремтіли ноги. Захеканий король спустився у темницю.
- Хто цей жартівник? - кричав він гнівно.
- Це я, ваша величність, - вийшов уперед пастух.- Не чи прагнете впевнитися у цьому? - Ледь він заграв, король підняв ногу, щоб зробити перше па.
- Перестань, перестань, - заблагав король.- Краще продай мені гармоніку.
- А чому б і ні, ваша величність? Але на яких умовах?
- На тих же, що й раніше.
- Е-Е, ваша величність. Тут потрібний нова угода, або я знову заграю!..
- Не треба! Не треба! Говори, чого прагнеш?
- Дозволите мені вночі розмовляти із принцесою. Король подумав і погодився.
- Тільки я подвою варту, - сказав він, - і накажу запалити дві люстри.
- Як вам буде завгодно, ваша величність. Увечері король покликав свою дочку й по секрету шепнув:
- Запам'ятай гарненько - на всі питання цього розбійника ти повинна відповідати тільки "ні". Та дивися мені, нічого іншого, крім "ні". Принцеса обіцяла.
Прийшов час лягати спати. Пастух, як і раніше, увійшов у освітлену й повну варти спальню принцеси й розтягся на краю ліжка на достатній відстані від своєї нареченої.
- Дружина моя, - сказав він, - чи подобається вам, що у таку холодну погоду ми повинні спати з відкритими вікнами?
- Ні, - відповіла вона.
- Варта, чули? - крикнув юнак.- За бажанням принцеси негайно закрийте вікна!
Та варта закрила вікна.
Не пройшло й чверті години, як юнак знову:
- Дружина моя, чи подобається вам, що ми лежимо у постелі, оточені стражів?
- Ні, - відповіла вона.
- Варта! Чули? За бажанням принцеси вбирайтеся геть і більше не показуйтеся тут!
Варта, не вірячи своїм вухам, вийшла зі спальні принцеси й відправилася спати.
Ще через чверть години:
- Дружина моя, а подобається вам лежати у постелі ось так, при обох люстрах?
- Немає...
Тоді він згасив люстри, і стало темно Він ліг, як і колись, на край постелі й сказав:
- Дорога моя, ми - законне подружжя, а далекі друг від друга, немов нас розділяє огорожа з тернику. Подобається тобі це?
- Ні, - відповіла принцеса.
Тоді він стис її у своїх обіймах і поцілував Коли настав ранок і король увійшов у кімнату принцеси, вона сказала:
- Я зробила всі так, як ви наказали мені, але що трапилося, то трапилося, - цей юнак Усе-таки став моїм чоловіком. Вибачте нас... Королеві нічого не залишалося, як улаштувати пишне весілля з балом і змаганнями на турнірі. Так пастухові випало щастя: він став спочатку спадкоємцем короля, а потім - королем.