Трапилося це років сто тому назад,, уже ніяк не менше. Ішов по дорозі з Поло у Попабояно шляхетний кавальєрі. Кликали його Кортезе. Чому йшов? Так дуже просто - коні у нього не було. На голові у кавальєрі капелюх з пером, на ногах туфлі із пряжками, на плечах оксамитовий камзол, а у кишені камзола - жодного сольдо. Зі знатними панами це часто буває. Однак не тільки у кишені у Кортезе було порожнє, порожньо було у нього й у животі. До того порожньо, що він, мабуть, з'їв би печений камінь.
Те-Те він зрадів, коли побачив при дорозі харчевню.
- Пербакко! Непогано б отут перекусити, - сказав він сам собі й відкрив двері харчевні.
Хазяїн кинувся знатному гостеві назустріч, посадив його на краще місце й прийнявся подавати одне блюдо за іншим: спагетти - довгі тонкі макарони, голубів у соусі, смажене поросяти, пляшку білого вина й пляшку червоного вина.
З'ївши усе це, Кортезе закинув ногу на ногу, відкрив табакерку й, зробивши добрий понюх, голосно покликав хазяїна.
- Не чи знаєш, люб'язний, - почав він, - які порядки у ваших краях?
Якщо одна людина дасть іншому гарний ляпас, що скаже про це суддя? Хазяїн відповів:
- Гарний ляпас коштує одного скудо штрафу, - А скільки коштує обід, який я з'їв? - продовжував запитувати Кортезе.
- Без двох сольди скудо, - відповів, кланяючись, хазяїн і простягнув руку за платою.
- Так за чому ж справу стало! - закричав шляхетний кавальєрі. - Дай мені скоріше ляпас, а два сольди залиши собі на чай.
Хазяїн почервонів від злості.
- Вистачить жарту жартувати, синьйор обідранець, плати за обід, а то погано прийде! - Та хазяїн став засукувати рукава на своїх величезних руких. Однак Кортезе нітрохи не злякався.
- Віднеси свій гнів у льох, де ти зберігаєш своє прокисшее вино, - сказав він спокійно. - Там твоя злість поостинет. А то я змушу тебе бігати.
- Тобто як це бігати?! - запихкав хазяїн, - Так так. Як зайця. Або ще швидше.
- П'ятдесят тисяч дияволів, я не буду бігати! Але Кортезе стояв на своєму.
- Клянуся кров'ю поросяти, яким я тільки що закусив, ти будеш бігати., - А якщо немає?
- А якщо так?
- А якщо я жодного разу у житті не бігав?
- Ну так побіжиш у перший раз.
- А якщо я не прагну?
- Зараз захочеш.
- Заставляюся на вартість твого обіду, що я не зрушуся з місця, - заревів виведений з терпіння хазяїн.
Тоді шляхетний кавальєрі Кортезе підняв кулаків, підхопився й кинувся... у відкриті двері.
- Тримай його, тримай! - закричав хазяїн і кинувся слідом за Кортезе. Але кавальєрі відраховував плату за обід п'ятами з такою швидкістю, що хазяїн увесь час залишався далеко за. Коли Кортезе нарахував у такий спосіб цілий скудо, він зупинився, чекаючи хазяїна.
- Ну що, куме, - сказав кавальєрі, - але ж застава-те виграв я. Ти біг швидше зайця. Так що не гнівайся, а понюхай краще мого табаку. Та він підніс розкриту табакерку до носа хазяїна. Хазяїн розсміявся. Що ж інше залишалося йому робити?