Лежали поруч на кухонній полиці цегла й шматок воску. Цеглі так і покладалося тут перебувати-адже на ньому господарка точила ножі. Та гострі ж вони ставали після цього! А ось як віск потрапив на полицю, цього ніхто не знав. Давним-давно хтось поклав його там, та й забув.
Ночами, коли у кухні нікого не було, віск і цегла вели між собою довгі розмови. Одного разу віск запитав у цегли:
- Скажи, сусід, чому ти такий твердий? Цегла відповіла:
- Я не завжди був таким. Я й мої брати зроблені з м'якої глини. Глину замісили водою, довго м'яли, наготували цегл, а потім сунули у вогонь.
Там-Те ми й стали дзвінкими й твердими.
- Ах, як би я праг походити на тебе! - зітхнув віск. - Коли ти приймешся точити ніж, приємно дивитися. Вжиг-Вжиг! Тільки у усі сторони іскри летять. А спробуй я підставити ножу спину, він мене миттю изрежет на шматки. Ні, ні, не вмовляй мене, м'яким бути дуже погано.
Ранком господарка розтопила вогнище. Полум'я так і танцювало по полінах. Отут віск згадав, що цегла зробилася твердим, побувавши у вогні. Він підсунувся до самого краю полиці й скотився вниз на залізний аркуш перед вогнищем. У, як пекуче йому стало! Він увесь обм'як і початків підтавати. Вірно, він рас-танув би зовсім, якби у цю хвилину у кухню не ввійшов хазяїн. А треба сказати, що хазяїн був кукольник. Він ходив по дворах і давав зі своїми ляльками з дерева й ганчірок веселі вистави.
Хазяїн нагнувся, щоб розпалити трубку вугіллячком з вогнища, і раптом побачив віск, який праг стати твердим, як цегла, але замість цього ледве не станув.
- Ось чудово, - викликнув хазяїн, - із цього воску я виліплю нову ляльку!
Так він і зробив - виліпив ляльку й назвав її Пульчинелло.
Лялька вийшла така смішна, що хто не гляне на її підійнятий ніс, рота до вух і лукаві очі, неодмінно розсміється.
Коли кінчалася вистава, хазяїн виставляв через ширму Пульчинелло. Пульчинелло розкланювався у усі сторони, а хазяїн говорив за нього тоненьким голосом:
- Шановні синьйори! Були часи, коли я заздрив цеглі тільки за те, що він твердий. Із цегли, загартованого у вогні, можна побудувати будинок, але з нього не можна зробити Пульчинелло. З мене, звичайно, будинок не побудуєш, та й від вогню мене слід тримати подалі. Але зате я веселий сам і веселю вас. Так що ви бачите, старі, молоді й навіть маленькі синьйори, що всяк гарний на своєму місці.
Потім Пульчинелло ховався за ширму й глядачі, задоволені, розходилися по будинках.
А звідки ж хазяїн Пульчинелло довідався, про що розмовляли цегла й віск уночі на полку? Так дуже просто. Він сам видумав цю казку й розповів нам. А ми розповіли вам.