Давним-давно жила маленька білосніжна курочка. Вона відрізнялася від своїх подруг тим, що мала гребінець не простий, а золотий, який сіяв подібно сонечку. Зрозуміло, вона усвідомлювала свою красу й вірила, що гідним чоловіком їй може бути тільки король.
У один чудесний день вона вийшла поклевать зерно й раптом знайшла діамант. Це був величезний дорогоцінний камінь, видалося, він блищав у стократ сабоніше сонця. "Ось так удача, - подумала наша красуня. - Я віднесу діамант у королівський палац. Нарешті найшовся привід для зустрічі з королем. Я подарую йому цю коштовність, і, зрозуміло, побачивши мене, король відразу запропонує мені руку й серце".
Курочка дуже красиво одяглася. Замість медальйона на шию вона підвісила маленький кошичок, у якому сховала знайдений діамант, після чого й відправилася у палац. Від щастя гребінець на її голівці став сіяти ще сабоніше. Подруги дошкуляли її питаннями:
- Куди це ти так поспішаєш, наша красуня?
- Я йду у палац виходити заміж за короля. Треба подарувати йому діамант для обручки.
Усі, хто почув це, відразу шанобливо поклонилися курочці. Кожний дійсно бажав їй стати королевою, і тільки злий вовк прийняв це за звичайну курячу балаканину. Він забрався у темну-темну хащу саме у тому місці, де проходила стежка у палац, дочекався курочку й грубо проричал:
- Куди це ти квапишся, облізла ворона? На що курочка чемно відповіла:
- Я прагну зробити весільний подарунок своєму майбутньому чоловікові - королеві.
- Цікаво, - прохрипів волчище, - чи вийде це у тебе після того, як я тебе знімання?
Бідна перелякана курочка відразу дістала з кошика свій скарб і показала вовкові. Та ось що відбулося далі: як тільки вовк побачив діамант, він став зменшуватися, причому так швидко, що через мить став не більше блохи. Курочка піймала вовка-норлика дзьобом і кинула у кошик поруч із діамантом, після чого продовжила свій шлях. Незабаром вона побачила, що стежка впирається у стовбур величезного дерева. Це був теперішній король дубів. Він діставав верхівкою до неба й був таким неосяжним, що його не обхопила б і сотня чоловіків. Столітній дуб грубо пробасив:
- Куди ти поспішаєш, обскубана ворона?
- Іду зробити весільний подарунок своєму чоловікові - королеві, - люб'язно відповіла маленька курочка.
- Тобі ні до чого так поспішати, я сам подарую королеві діамант. Та й хіба зможе король на тобі одружитися після того, як я тебе роздавлю? - пригрозив дуб.
Маленька курочка знову дістала дорогоцінний камінь, і його
Блискаючі промені потрапили на дуб. Гігант став швидко зменшуватися й перетворився у звичайну билину, яку курочка поклала у свій кошик. Незабаром на її шляху виникла широка ріка. Курочка довго шукала міст, але так і не змогла знайти.
- Річка-Реченька, - попросила курочка із золотим гребінцем, - будь ласка, не поспішай, допоможи мені переплисти тебе.
- Ось ще, буду я зупинятися заради якоїсь мокрої курки. Я течу у моря й океани, так що пішла геть, Доки ціла, - пробурчала ріка. Курочці нічого не залишалося робити, як дістати свій чарівний діамант. Ріка ставала всі вже й уже доти, поки не стала крапелькою роси.
Курочка прихопила із собою цю росинку й знову пішла назустріч своїй мрії. Вона йшла сім довгих днів і ночей і, нарешті, з'явилася перед королівськими воротами. Варта, зрозуміло, її зупинила. Курочка пояснила ним, що йде з подарунком до короля. Стражники негайно проводили її у палац і представили головному радникові короля, який, на жаль, не зміг розглянути ні гарні перинки, ні білосніжні грудки, ні гребінець, що відливає золотом, а просто подумав, що королівська курка втекла з курятника. Він праг було наказати варті повернути втікачку на місце, але курочка повідала про діамант для обручки короля. Головний радник побрав діамант і приніс його королеві.
- Хто ж послав мені цей скарб? - здивувався король.
- Смішна маленька курка.
- Ось так раз, - розсміявся король. - Подякуй їй і поверни у курятник.
Слуги негайно виконали наказ, схопили курочку й кинули у курятник, де її ледве-було не заклювали горді розгодовані королівські кури. На щастя, вона вчасно згадала про вовка:
- Урятуй мене, маленький вовк, і я зніму з тебе заклятье.
У ту ж секунду вовк вистрибнув з кошика й став рости. Незабаром він розніс ущент увесь курятник і розігнав кривдників. Курочка як ні у чому не бувало знову відправилася у палац. Король розгнівався й наказав кинути курочку у кам'яну у'язницю. Через мить курочка виявилася за ґратами. У'язниця була такий тісної, що курочка із труднощами могла рухатися, і такий темної, що з нею не могла б зрівнятися навіть сама чорна ніч. Курочка засумувала, але згадала проуменьшенний дуб:
- Рости-Рости швидше, звільни мене, і я зніму з тебе заклятье. Жалюгідна билина відразу ж перетворилася у деревце, яке вперлося
У стелю темниці й легко проломило дах. Гігантський дуб перетворив у'язницю у руїни.
Після цього король велів піймати курочку й зварити з неї суп. Королівський кухар розвів вогонь і кинув нещасну у каструлю. Ось отут-те курочці й придалася чарівна росинка:
- Річка-Реченька, урятуй мене, і я зніму з тебе заклятье. Росинка перетворилася у річку, залила вогонь і заюшила по щаблях королівського палацу. По палацу вже плавали королівські меблі, а вода усе прибувала й прибувала. Король забрався на найвищу вежу й зі страхом очікував своєї долі. Маленька курочка виявилася на тій же вежі, і король нарешті розглянув її красу: і золотий гребінець, і білосніжні
Перинки. Як жалко, що він не зумів познайомитися з нею раніше! Він відразу ж закохався у курочку.
Вони зіграли пишне весілля й жили довго у розкішному замку. У них було багато дітей, тому що курочка несла щодня по золотомуяичку, з яких з'являлися на світло гарненькі принци й принцеси.