Гірських селищах Андалузії вулиці так вузькі й будинку коштують так близько друг до друга, що жителі можуть привітатися за руку, не виходячи з будинку. Перехожий, зустрівши осла з поклажею, неодмінно повинен звільнити дорогу, а більші кошики, навьюченние на тварин, зачіпають навіть стіни будинків. До того ж горці - народ гарячий і терпіти не можуть, якщо худобини плететься кроком. Куди там - їм потрібне неодмінно скакати у всю спритність, а від цього трапляється чимало нещасть.
Ось чому старий алькальд, староста й суддя одного з таких селищ, видав строгий наказ, що велів кожному, хто жене худобин по вулицях, ще бачили кричати: Посторонися з дороги! - і кричати так голосно, щоб навіть глухий почув.
-Це знав і селянин Санчо. Щодня він ганяв своїх двох ослів на базар у місто й не скупився на кийові удари. Його осли мчалися, як скакові коні, але зате й Санчо вмів кричати голосніше всіх. Він заливався, як соловей, і перехожі, ще за версту Почув його голосне: Постор-Р-Ронись із дор-р-роги!, устигали завчасно відійти убік і укритися у безпечному місці.
Одного разу ввечері Санчо вертався з базару зі своїми ослами й раптом побачив на шляху двох жінок. Селянки у широких спідницях і ошатних мереживних накидках-мантабоях, напевно, зібралися у гості, але, зустрівши випадково, вступили у бесіду, і бесіда була дуже гарячою. Це була вже не бесіда, а теперішня суперечка, тому що селянки розмахували руками й щосили намагалися перекричати один одного. Тоді Санчо вдарив своїх ослів ціпком і крикнув так голосно, як тільки міг:
- Постор-Р-Ронись із дор-р-роги!
Але жінкам було вже не уводити, увести до ладу нього. Суперечка зайшла так далеко, що вони вцепились один одному у волосся й не чули окриків Санчо. Погонич зрозумів, що справа погана: ще хвилина - і трапиться лихо. Тоді закричав він ще раз і крикнув так голосно, що, здається, його почули б навіть у Севільї. Але й це не допомогло. Що повинне було трапитися, то й трапилося. Осли з ходу налетіли на сперечальниць, збили їх з ніг і втоптали у дорожній пил їх ошатні мереживні мантабої. Звичайно, селянки негайно ж підхопилися. Забувши ворожнечу, вони накинулися на ні у чому не винного Санчо.
- Безсовісний! - закричали обидві разом.- Куди ти женеш своїх ослів?
Змусить тебе алькальд розплачуватися за наші плаття й мереживні мантабої. Не втрачаючи часу, вони пустилися до будинку старого алькальда. Але Санчо теж не став позіхати.
Якщо вони прибіжать раніше мене, то я виявлюся винуватим. Якщо ж я поспію першим, то зможу ще виправдатися, - так розсудив Санчо. Він кинув ослів у першому дворі, що ж попався, і прямо, через чужі сади й забори, помчався до алькальда. Він встигнув прибігти раніше селянок і щиросердно розповів судді всі, як було.
Алькальд вислухав селянина й, подумавши, сказав:
- Допомогти тобі не легко, тому що ніхто не може довести, що ти дійсно попередив цих жінок лементом, і я можу порадити тобі тільки одне: що б не говорили тобі, у чому б не обвинувачували - мовчи. Якщо навіть я сам стану несправедливо винити тебе - теж мовчи. Навіть якщо я накажу відвести тебе у у'язницю, не говори ні слова. Я прагну, щоб ці жінки прийняли тебе за глухонімого. У цьому одному твій порятунок.
Так сказав алькальд. Він викликав двох стражників-альгвасилов і наказав відвести селянина у підвал, де очікували суду провинені. Він зробив це саме вчасно, тому що негайно ж у будинок увірвалися розгнівані жінки. Вони закричали навперебій, що два осли збили їх з ніг, порвали плаття й потоптали ошатні мереживні накидки. А третій осел навіть не потрудився попередити їхнім лементом; він порушив наказ алькальда й повинен купити їм нові мантабої.
Алькальд ударив у долоні, і альгвасили ввели сумного Санчо.
- Селянин Санчо, хіба ти не знаєш мого строгого наказу? Чому ти не кричав: Посторонися з дороги!, коли гнав своїх ослів через селище? - строго запитав алькальда.
Але Санчо не вимовив у відповідь ні слова - він мовчав.
- Відповідай же!
Але селянин продовжував мовчати. Алькальд пригрозив:
- Якщо ти будеш насміхатися треба мною, я відправлю тебе у у'язницю! Але й на ці грізні слова селянин нічого не відповів.
Тоді алькальд побрав аркуш паперу, вмочив перо у чорнабоницю, нібито збираючись писати вирок, але, подумавши, відклав папір убік. Пожавши плечима, він сказав скаржницям:
- Ушановані жінки, мені здається, що я не можу судити цієї людину. Ви бачите - він глухонімий і за вчинки свої не відповідає.
Такий розв'язок дуже не сподобався селянкам. Вони зрозуміли, що не одержать із глухонімого ні песети за свої порвані мантабої, і закричали разом:
- Це він-те глухонімий? Так цей шахрай просто глузує з вас, ваша милість! Мабуть у нього вистачило глотки, щоб репетувати на всю вулицю: Посторонися з дороги! Посторонися з дороги!, і він кричав так голосно, що дай боже всякому!
Тоді алькальд розсміявся:
- Ступайте-но по будинках, красуні. Ви зрозуміли, що ви тільки що мені сказали? Ви показали самі, що Санчо виконав мій наказ і попереджав вас лементом, так таким, що дай боже всякому! Прийде вуж вам самим лагодити ваші ошатні мереживні мантабої.
Присоромлені жінки вийшли, а суддя наказав альгвасилам відпустити селянина.