Жила-Була у гнізді на дубі сорока зі своїми сорочатами. Якось раз зранку прийшла до дуба лиса й говорить, що з голоду вмирає, нехай, мол,
Сорока віддасть їй одного пташеняти.
- Ні, не віддам, - відповідає сорока.
- Прагнеш їсти, сама побери.
- Не віддаси одного, я дуб хвостом підрубаю, гніздо звалиться, усіх знімання, - сказала лисиця й ну бити хвостом по дубовому стовбуру. Злякалася сорока й, щоб урятувати інших сорочат, кинула лисиці одного, та його й з'їла.
На інший ранок знову прийшла лиса до дуба й говорить:
- Сорока-Сорока, я їсти прагну. Дай мені одного пташеняти.
- Ні, не дам. Прагнеш їсти, сама побери.
- Не даси, на себе нарікай. Підрубаю дуб хвостом, гніздо звалиться, усіх знімання.
Та ну бити хвостом по стовбуру. Злякалася сорока, кинула їй інше пташеняти.
Та пішло: що ні ранок є лисиця за новим сорочонком, так що зрештою залишився у матері один, останній. Трапилося отут повз дуб чаплі проходити, двоюрідній сестрі сороки. Почула вона плач і запитує:
- Що з тобою, сестриця?
Та їй усе розповіла, чапля й говорить:
- Ех, голова твоя порожня! Так як же лисиці хвостом дуб підрубати? Для цього сокира потрібний, так прегострий. Прийде лиса, ти їй скажи:
До нас, лисиця, не ходи, стовбур хвостом не бий. Знає всякий, хто не дурний:сокирами рубають дуб. Або так скажи:
Щоб добратися до гнізда, мало довгого хвоста, роздобудь-но ти сокира, так щоб був сокиру гострий.
На тому й вирішили. Прийшла ранком лиса, говорить:
- Не даси, на себе нарікай: підрубаю дуб хвостом, гніздо звалиться, усіх знімання. А сорока їй:
До нас, лисиця, не ходи, стовбур хвостом не бий. Знає всякий, хто не дурний: сокирами рубають дуб. Щоб добратися до гнізда, мало довгого хвоста, роздобудь-но ти сокира, так щоб був сокиру гострий. Сторопіла лиса, запитує:
- Хто тебе навчив?
А простушка сорока побери так скажи:
- Сестра моя двоюрідна, чапля.
- Ну, я їй покаджу, - говорить лиса.
Та пішла чаплю шукати. Шукала-Шукала, бачить: та голівку під крило сунула, спати збирається. Підкралася до неї лисиця, лапою накрила й говорить:
- Добрий день, пані чапля! Обмерла чапля, але відповідає:
- День добрий, пані лиса! Що привело тебе у наші краї?
- Так так, дрібниці. Шукаю, де б відпочити після обіду. Що, якщо нам з тобою рядком подрімати? А потім побалакаємо.
- Що ж, можна й так, пані лиса. А лисиця чаплю з-під лапи не випускає. Та прикрила одне око. Лисиця побачила й запитує:
- Як це ти спиш одним оком? Чапля відповідає:
Якщо спиш із таким сусідом, що охоч до крутійства, око один закрій, приятель, а іншим дивися за два. Лисиця їй і говорить:
- Ну, щоб тобі не мучитися, я тебе зараз же й знімання, а то твоя двоюрідна сестра мене без сніданку залишила.
- Я догадалася, - відповідає чапля, - і тільки про одне прошу.
- Про що?
- Коли проковтнеш мене, ступай до дуба й покажи сороці, до чого вона мовою своїм мене довела. Крикни їй, так погромче: Чапля мені у обід дісталася
- Домовилися, - сказала лисиця й миттю чаплю проковтнула. Потім підійшла до дуба й кричить:
- Чапля мені у обід дісталася! А чапля їй:
- Голосніше кричи, а то вона не почує. Лисиця знову:
- Чапля мені у обід дісталася!
- Голосніше, лисичка, голосніше, сестриця миючи глухувата. Отут лисиця як гаркне щосили:
- Чапля мені у обід дісталася! Так так упасти роззявила, що чапля звідти випурхнула й говорить:
- З носом ти, лисиця, залишилася!