Кіт-Розбійник

Був собі на світі кіт, якого кликали Мисифус. Такий розбійник, що усе тремтіли перед ним від страху. Він тільки й знав, будучи голодним, відбирати їжу у інших котів. Та так усім набрид, що сусіди-коти поскаржилися на нього старості-алькальдові свого котячого села. Алькальд, особа гідна й слушна, вислухав скарги й, погладжуючи густі вуса, подивився суворо на Мисифуса й сказав: - Ступай ладь із нашого села й не вертайся доти, поки не відчуєш у собі бажання бути слухняним і чималим. Мисифус пішов, але чесно жити не став, а зробився розбійником. Збройний двома пістолями, він перехоплював подорожан і грабував їх. Скоро такого страху напустив на всю околицю, що ніхто не наважувався ходити у тих місцях. Дійшло до того, що й грабувати вже було нікого. Так Мисифус ледь із голоду не помер. Тоді почав він нападати на селянські садиби й курей. Хитрий-Хитрющий був поганець, крав курей з-під самого носа у сторожових собак, стерегших курятники. Видалося, що Мисифус так і далі буде бешкетувати. Але одного разу він покусился на Куки-Борошна, Найкращу курочку-несучку Хуана-Орача. - Не уникнути цій курці моїх пазурів, - заприсягся сам собі Мисифус, побачивши Куки-Борошна з високого забору, куди тільки що виліз. У Хуана-Орача був найкращий на всю околицю пес-сторож. Жоден кіт не наважувався навіть наблизитися до курятника, який опікував Дік. - Нічого, нічого, Куки-Борошна, - про себе сказав Мисифус. - Я вже знаю, як провести твого сторожа. Переодягся він звичайним мандрівником, прикинувся слухняним домашнім котиком і пішов до Діка. - Твій двоюрідний брат, пес Долі-Пастуха, попросив мене, щоб я передав тобі цю смажену сардельку, - сказав він, привітавшись. Дикий навіть почервонів від задоволення. - Заходь, заходь, - запросив він Мисифуса у двір. - Поласуємо разом. - Дякую тобі сердечно, але немає часу, дуже кваплюся, - відмовився Мисифус. А сам тим часом сховався за товстим деревом і став чекати, оскільки знав: з'їсть Дік сардельку, відразу ж нападе на нього сон. Так і трапилося. Дарма Куки-Борошна кудахтала й била крабоми, призиваючи на допомогу, даремно кинулися її рятувати сусідки-кури: Мисифус спритно схопив її пазурами й миттєво втік, залишивши тільки легені перинки. Коли дружина Хуана-Орача побачила, що Мисифус утікає з її кращою куркою, а Дік блаженно похрапивает, вона страшно розлютилася. Схопила дрюк і довелася будити нею Діка, присуджуючи: - Ось тобі за смачну сардельку, ось тобі за те, що безпробудно хріп, ось тобі за те, що кращу курку-несучку проворонив! - Я більше не буду, я більше не буду! - заблагав Дік. Та розв'язав він помститися котові-розбійникові за зухвалий обман. Окрепнув, зібрав Дік усіх псів-сторожів подвір'їв, куди лазив Мисифус. - Ганьба нам, - звернувся до них Дік, - терпіти наруги від одного нікчемного кота! Ми, шляхетні пси, повинні постояти за свою честь! Так задамо ж негоднику Мисифусу! - Задамо! - дружно викрикнули пси. Марне намагався Мисифус сховатися у густому лісі. Пси-Сторожі на чолі з Діком знайшли Кота й таке тріпання йому влаштували, що місця живого на ньому не залишилося, - Ось тобі за вкуснейшую курку! А це за те, щоб ще не захотілося! - присуджували вони. Після такого прочухана Мисифус ледь добрався до рідного села й став просити кота-алькальда: - Якщо приймете назад, обіцяю, що ніхто ніколи на мене більше не поскаржиться. Так воно й вийшло. Мисифус завжди поводився добре, був чесним, роботящим і слухняним. Говорять, що з тих пір він і у рота не брав курятини.