У старожитні часи не було нічого дивного у тому, що кілька поколінь жили під одним дахом. Усі звичайно існували у злагоді й спокої, але ось що трапилося у будинку одного чоловіка, чия сім'я, крім нього самого, складалася з його дружини, сина й старого батька. Невістка не злюбила свого старого свекра й скаржилася, що він постійно попадається їй під ноги. Та, нарешті, вона настояла, щоб чоловік відселив старого у сарай подалі від будинку. Оскільки тепер старий не попадався на очі, про нього часто забували. Нерідко залишався він голодним. Як те до нього заглянув його маленький онук.
- Маля, - попросив його дід. - Принеси яке-небудь покривало й укрий мене. Холодно, і я мерзну.
Хлопчик побіг додому, але замість покривала знайшов довгий матрац.
- Тато, будь ласка, розріж його навпіл, - попросив він батька.
- Для чого? Що ти збираєшся з ним робити? Я прагну вкрити дідуся, він мерзне! Так побери цілий матрац!
- Ні, - заперечив хлопчик. - А чим я вкрию тебе, коли ти станеш таким же старим, як дід, і будеш мерзнути?
Відповідь сина торкнула чоловіка. Він раптом зрозумів, як погано він обійшовся з рідним батьком. Він негайно забрал старого додому й став за ним доглядати з ранку до вечора.