Жили на світі чоловік і дружина, і не було у них дітей. Просили вони Бога, щоб сина їм послав, хоч самого маленького. Просили-Просили, і народився у них син, маленький, як зернятко гороху. Так і назвали його Горошинкою. Тільки він на світло з'явився, як говорить матері:
- Матінка, я хліба прагну.
Дала йому мати коровай. А він з'їв і ще просить. Мати ще дала, потім ще й ще. З'їв Горошинка один за іншим дев'яносто короваїв і говорить матері:
- Приведи ти мені, матінка, нашу ослицю й збери батькові поїсти, я йому у поле звезу.
- Куди тобі їхати, малий ти ще! -А ти приведи, побачиш.
Що отут станеш робити, привела мати ослицю, козуб з їжею приторочила. Підстрибнув Горошинка, вчепився за козуб, перебрався по холці й вліз ослиці у вухо. Кричить звідти:
-Агов, пішла! Агов, пішла!
Так і поганяє ослицю, а та слухається. Посередині дороги зустрілися їм цигани. Бачать цигани, що ослиця одна йде, і говорять:
- Геть ослиця без хазяїна, поберемо-но її собі. А Горошинка кричить:
- Не торкніть її, є у неї хазяїн! Не торкніть її, є у неї хазяїн! Почули це цигани, розв'язали, що ослиця зачарована, і розбіглися від страху.
А Горошинка приїхав до батька й кричить ослиці:
- Тпру!
Устала ослиця, а батько не знає, що й сказати від подиву. Чує:
- Допоможи мені, панотець, з вуха вибратися, я тобі поїсти привіз. Здивувався батько, допоміг. А Горошинка опинився на землі й говорить: - Ти, панотець, співай, а я поле зорю.
- Ну, ні, малий ти ще працювати.
- А ось і не малий, ти подивися, як я попораюся. Сплигнув волам на ярмо й кричить:
-Агов, пішов, Пегий! Агов, пішов, Строкатий!
Рушили воли. Не встигнув батько подивитися, а вуж поле пооране. Відвів Горошинка волів під навіс, а сам приліг відпочити до Строкатого у годівницю. Віл і не помітив, як проковтнув Горошинку. Дивиться батько, а сина немає. Став він кликати:
- Горошинка, ти де? А Горошинка у відповідь:
- Я у Строкатого у череві, панотець! Убий його, а я тобі двадцатерих таких поверну.
Що отут поробити, убив батько Строкатого, розпоров йому черево, але скільки не шукав Горошинку у волячих кишках, так і не знайшов. А вночі підкрався вовк, з'їв кишки, а з ними й Горошинку.
Став вовк у гору підніматися, а Горошинка кричить:
-Пастухи, пастухи, тримаєте вовка! Пастухи, пастухи, тримаєте вовка!
Вибігли з куренів пастухи, кинулися на вовка й убили його. Розпорюють йому черево, а Горошинка звідти:
-Обережніше, мене не зачепіть! Обережніше, мене не зачепіть! Обшукали пастухи вовче черево, а Горошинку так і не знайшли. Тоді зробили вони з вовчих кишок барабан, і виявився Горошинка у барабані.
А на пастухів розбійники напали. Розбіглися пастухи, барабан кинули. Розбійники сіли під деревом, стали видобуток ділити: багато вони всього награбували. Ватажок їх говорить:
- Цей глечик тобі, цей йому, а цей мені. Горошинка як закричить із барабана: - А мені?
- Що таке? Хто це голос подає? Хто отут не згодний? Переглянулися розбійники. Ватажок за своє:
- Це чаша тобі, ця йому, а ця мені. А Горошинка знову: - А мені нічого?
- Що таке? - розлютився ватажок. - Хто це знову голос подає? Мовчать розбійники. Отут Горошинка як ударить у барабан. Бачать розбійники, барабан сам по собі відіграє, кинулися врозсип, усе награбоване покидали.
А Горошинка продірявив барабан нігтиком і виліз назовні. Зібрав він розбійницький видобуток і додому відправився. Обрадувалися батько й мати: син живої та ще стільки добра приніс. Говорить Горошинка батькові:
- Обіцяв же я тобі, панотець, що за один Строкатого двадцатерих поверну. Так і жили вони у радості й достатку, поки не прийшли у село розбійники. Захотів один з них пити й постукав у будинок Горошинки, щоб йому води винесли. Мати вийшла й подала розбійникові води у тому, що під руку підкрутилося. А це була чаша з тих, що розбійники награбували. Розбійник хвать її й запитує:
- Звідки у тебе ця чаша? Адже вона моя.
Мати злякалася й скоріше у будинку замкнулася. А розбійник говорить своїм співтоваришам:
- Довідався я, де наші скарби. У цю ніч ми їх добудемо.
Але Горошинка теж часу даром не втрачав, коли мати йому усе розповіла:
- Не гаси вогонь, матінка, чи мало що знадобиться.
А сам улаштувався біля вогнища, приготував оберемок хмизу так казан зі смолою на вогонь поставив. Опівночі чує: забралися розбійники на дах, перешіптуються. А ватажок сунув голову у димохід і говорить:
- Отут і заберемося. Обв'яжіть мене мотузкою, я спущуся. Горошинка миттю здув вогонь, хмизу підкинув, розпалив його як випливає, закипіла смола. Ватажок як закричить:
-Піднімайте, горю! Піднімайте, горю! Не встигнули розбійники його підхопити, плюхнувся він прямо у казан і зварився заживо. А інші розбіглися й вуж ніколи більше у тих місцях не показувалися.
Пташеня-Бубенец, отут і казці кінець, щиголь-щеголек, малим дітям - урок.