Була у короля й королеви одна-єдина дочка, але ось королева вмерла, і король знову одружився. Усі б добре, так у нової королеви теж народилася дочка. Не злюбила тоді королева пасербицю. Усе що-небудь їй недобре зробить. Та чим більше рідна дочка підростає, тем нерідний гірше. Тримають її як на побігеньках - те стирати пошлють, то велять за водою на струмок сходити, то ще чого придумають. Зроби, подай так принеси; зроби, подай так принеси. А королевина рідна дочка всі будинки без справи сидить, палець про палець не вдарить.
Ось одного разу посилає мачуха пасербицю стирати. Дає їй білизна, а білизну брудна-пребрудне, дає їй шматочок мила, маленький-премалюсенький, і горщик супу. Та наказує:
-Дивися білизну відпери дочиста, щоб блискало. Та назад принеси два більші шматки мила й горщик, повний супу. Пішла дівчина смутна так сумна й зустрічає по дорозі бабусю-бабусю. Запитує її бабуся:
- Ти що так засмучуєшся? Відповідає їй дівчина:
- Послала мене мачуха на ріку білизна стирати, грязное-прегрязное. Дала мені маленький шматочок мила - стирати й горщик супу - пообідати. А сама карає:
Щоб білизна була чисте-пречисте так щоб я назад принесла два більші шматки мила й повний горщик супу.
- Побери мій кошик, - мовила бабуся, - клади туди білизну з милом, похлебай супу й подивися потім на небо.
Так дівчина й зробила. Подивилася на небо, а з неба впала їй на чоло золота зірочка. Та бачить дівчина: білизна-те у кошику чисте-пречисте, так і блискає, а поруч два шматки мила лежать. Поїла вона супу вдосталь, дивиться, а горщик знову повний. Що ж, побрала дівчина свої речі й пішла додому. Побачила мачуха у неї золоту зірочку на чолі й запитує, як була справа. Розповіла їй дівчина про бабусю-бабусю, як дала їй бабуся кошик і веліла їсти суп так на небо дивитися. Отут мачуха - а була вона заздра - кличе свою дочку й велить їй:
- Тепер ти підеш на ріку білизна стирати. Дивишся, теж повернешся із золотою зірочкою на чолі.
Пішла її дочка стирати. Зустріла бабусю-бабусю й давай скаржитися на матір, начебто та її роботою замучила. Зрозуміла бабуся отут їх заздрість так хитрість, і одержали вони своє покарання. Порадила їй бабуся скласти білизну й мило у кошик так на небо подивитися. Та глянула на небо, а їй прямо на чоло ослиний хвіст упав. А білизну у кошику чорним-чорно стало від бруду. Та горщик із супом спорожнів - вона й поїсти не встигнула. А мило й зовсім зникло. Так і пішла королевина дочка додому з ослиним хвостом на чолі. Прийшла додому. Розлютилася мачуха, роз'ярилася. Уже зовсім стала пасербицю мучити: на кухню її відправила - піч прочищати так золу вигрібати. А люди прозвали дівчат Ослиним хвостом і Золотою зірочкою. Прийшла неділя, мачуха з рідною дочкою, Ослиним хвостом, поїхали на виїзд у кареті. Розрядила мачуха рідну дочку ліпше, щоб красунею видалася. А народ сміється:
-Що за посміховище таке! Золота зірочка золу розгрібає, а Ослиний хвіст на кареті роз'їжджає!
Ось одного разу збирається король, їх батько, далеко кудись їхати. Запитує дочок, що їм у гостинець привезти. Дівчина Ослиний хвіст говорить батькові, що хочеться їй плаття, так щоб було гарне-прегарне, а ще капелюх з пір'я й туфлі понаряднее. А Золота зірочка попросила гілочку з першого дерева, що батькові у дорозі попадеться. Відправився король у шлях і перше, що побачив, саме дерево й було. Зійшов з коня, зрізав гілочку з дерева для своєї дочки. А потім заїхав у місто, купив там плаття, капелюх і туфлі для іншої дочки. Повернувся додому й дає дочкам прошене-обіцяне.
А через кілька днів сусідній король улаштував бал, оголосив, що шукає собі наречену.
Збирається мачуха на бал, бере із собою дочка Ослиний хвіст. Одягла її, разнарядила у усі гарне так пишне. А Золоту зірочку залишила на кухні, дала їй сочевицю, сочевиця вся у золі: щоб усю до ранку від золи очистила. У багату карету сіли й виїхали на бал. Побрала Золота зірочка свою гілочку й говорить:
- Пташки, пташечки! Летите мені допомагати!
А ту адже гілочку чарівну їй бабуся-бабуся послала. Та злетілося сила-силенна птахів. Ледве не за одну мить усю золу із сочевичних зерен очистили. А Золота зірочка просить свою гілочку, щоб дала вона їй багате вбрання у золоті, сріблі так мереживах - на бал поїхати. Нарядилася, через трубу назовні вибралася й поїхала на бал - і сама красуня, і карета у неї багата.
Приїжджає на бал. Побачив її король, тільки з нею й танцює. Видне, відразу у неї закохався. Та зізнався їй король, що прагне на ній одружитися. Отут Золота зірочка сказала йому, що відразу відповіді не дасть, нехай він почекає. А мачуха зі своєю дочкою від заздрості ледве не лопнули, що з'явилася на балі така красуня.
Пізно вночі Золота зірочка зібралася додому вертатися. Села у свою карету, а король теж до неї сідає, прагне проводити. Так і проводив її до будинку. А по дорозі Золота зірочка йому сказала, що згодна вийти за нього заміж. Так вони й стали нареченим і нареченою, і Золота зірочка обіцяла знову на бал приїхати. А будинку одяглася у своє лахміття й пишне вбрання чарівній гілочці віддала.
Отут саме вертаються з балу й Ослиний хвіст із матір'ю.
- Ах, що за дівчина-красуня на балі була, танцювала! Хто ж це така? Звідки узялася? Усе танцює й танцює з королем, увесь бал з ним протанцювала. Звідки така узялася-прибула?
А Золота зірочка присуджує:
- Якщо б я на бал пішла, я не гірше б була! Якщо б я на бал пішла, я не гірше б була!
Почува мачуха:
- Мовчи, хрюшка! Яка найшлася красуня!
Прийшов час новий бал королеві влаштовувати. Одягла знову матір-королева свою дочку попишней так понарядней, а Золотій зірочці знову веліла золу із сочевиці счищать. Побрала Золота зірочка свою чарівну гілочку й говорить:
- Пташки, пташечки! Летите мені допомагати! Прилетіли пташки, усю сочевицю очистили. Золота зірочка просить свою гілочку, щоб дала вона їй багате вбрання у золоті, сріблі так живих квітах - на бал поїхати. Нарядилася, через трубу назовні вибралася й поїхала на бал - і сама красуня, і карета у неї багата.
А король вуж її чекав, вони ж тепер наречений і наречена. Приїжджає Золота зірочка, король її відразу повів танцювати. Та знову усе танцюють так танцюють один з одним, ніяк не натанцюються.
Пізно вночі збирається Золота зірочка додому й обіцяє королеві знову на бал прийти. Та знову король її додому проводив. Вернулася Золота зірочка додому, старе плаття надягла, а багате назад чарівній гілочці віддала.
Приїжджають додому мачуха з дочкою, а Золота зірочка на кухні сидить.
- Ах, що за дівчина-красуня на балі була, танцювала! Звідки така узялася-прибула?
А Золота зірочка присуджує:
- Якщо б я на бал пішла, я не гірше б була! Якщо б я на бал пішла, я не гірше б була!
Мачуха злиться, заздрить:
- Мовчи ти, хрюшка! чи Тобі хвастатися! Прийшов час і третій бал давати королеві. Знову збирається туди королева-мачуха. Причепурила дочка Ослиний хвіст ще пишней, чому раніше, дала Золотій зірочці сочевицю від золи очищати й помчалася з дочкою на бал у багатій кареті.
Виїхали вони, а Золота зірочка знову кличе пташок-пташинок. - Пташки, пташечки! Летите мені допомагати! Пташки відразу злетілися, сочевицю поочистили. А дівчина просить у чарівної гілочки найкрасивіше плаття, ошатне, як ніколи. Та щоб було воно обвішане дзвіночками із золота так срібла, і щоб черевички були у неї золоті. Одяглася у чудесне плаття й на бал у кареті відправилася. А у карету шість білих коней упряжені. Король чекає її, чекає. Прибула його наречена, тільки з нею він і танцює, від себе на крок не відпускає. А дзвіночки чудо як дзенькотять. Повів король наречену пригощати різними частуваннями. А королева да Ослиний хвіст дивляться так заздрять. Забулася Золота зірочка, довго у палаці затрималася, а як згадала, що настав час вертатися, скоріше до карети побігла. Так по дорозі упустила черевичок. Король підібрав черевичок, а Золота зірочка одна додому виїхала. Вернулася додому, усе вбрання чарівній гілочці віддала, у старе лахміття одяглася. Отут і мачуха вертається з дочкой-королевной.
- Ах, що за дівчина-красуня на балі була, танцювала! Звідки така узялася-прибула? - А самі заздрять так зляться. - А як з балу їхала, черевичок втратила з ноги, король його підібрав. Та оголосив король, що, чий це черевичок, на тій і одружиться. Та хто вона така-те? Звідки узялася-приїхала? Знати ніхто не знає.
А Золота зірочка присуджує:
- Черевичок-Те це мій, так поспішала я додому! Черевичок-Те це мій, так поспішала я додому!
- Замовчи ти, хрюшка брудна! чи Тобі красою похвалятися! - злиться мачуха.
Король тим часом усю округу об'їхав, шукає свою наречену, черевичок усім красуням на ногу примірить. Дороги-Те не пам'ятає, по якій її проводжав. У який будинок не зайде, немає його красуні й черевичок нікому впору не доводиться.
Ось під'їжджає король до будинку тієї королеви-мачухи. Бачить королевна Ослиний хвіст, що король приїхав, біжить черевичок приміряти. Ні, не налазить. Король і запитує, а що, чи немає тут ще дівчат. Королева-Мачуха відповідає:
- Тільки одна й залишилася, так вона ж на кухні золу з печі вичищає, така страшна так брудна!
Король просить:
- Пускай її покличуть!
Золота зірочка нарядилася у плаття із золотими так срібними дзвіночками й виходить до них. Дивляться, на нозі у неї золотий черевичок, а інша нога боса. Побачив-Довідався король свою красуню; примірить їй черевичок - зовсім впору довівся. Повіз її до себе у палац і весілля зіграв.
А мачух з її рідною дочкою король вибачив.
Та жили вони, поживали у щастя, жували ласощі, та й мені давали почасти.