Одного разу у посушливий рік селяни одному села прийшли у будинок до священика, щоб попросити у нього фігурку Святого Дитя. Вони прагли обнести її навколо своїх полів у надії викликати своїми молитвами дощ. Священик їм дозволив побрати цю фігурку й послав їх до статуї Святого Антонія, який тримав її у руках. Селяни побрали Святе Дитя й обійшли з ним, молячись, усі свої поля.
Коли вони верталися по будинках, у небі зібралася величезна хмара. Усі були дуже задоволені, що молитви піднеслися й дощ уже на підході. Але замість дощу на землю обрушився страшний гради. Через непогоду жителі села не могли повернути статуетку святого у церкву й залишилися по будинках на ніч. Гради тим часом знищила вся їхня праця у полях. Побачивши це, селяни знову пішли зі скаргою до священика... - Падре, ми прийшли, щоб побрати Святого Антонія.
- Навіщо?
- Ми прагнемо показати йому, що накоїв учора його син!