Єпископ Готтскаульк Жорстокий був найбільшим чаклуном своєї епохи. Він знову опанував чорною магією, яка не вживалася із часів язичества, і написав книгу, яка називається «Червона шкіра». Вона була написана золотими буквами, і не було на світі книги прекрасніше. Як і всяке чаклунство, сказане у ній було записано рунями. Єпископ нікому не давав цю книгу, і велів поховати її разом з ним, і нікому не передав свої знання. Тому він був надзвичайно небезпечний: він міг затуманювати розум і думки людей і змушувати їх робити те, що йому заманеться.
Він домовився зі спостерігачами, щоб ті вивідали, чи їдять люди м'ясо у пост; і незабаром вийшло так, що нікому не хотілося попадатися їм на очі. Однак від одного зі спостерігачів пуття було більше, чим від інших, тому що єпископ навчив його чаклунства й серед іншого – робитися невидимим; але він навчив його далеко не всього, так щоб на випадок чого легко з ним упоратися. Якось раз у Великий пост цей спостерігач прийшов на хутір одного селянина й ліг у вікна; на вулиці було доконане темно, і спостерігачеві здалося, що йому немає потреби робитися невидимим. Однак той селянин був кмітливіше інших: він побачив, що спостерігач прийшов і ліг у вікна. Тоді він запитав свою дружину, де той жирний овечий бік, який вони залишили у вівторок перед Великим постом. Дружина злякалася й запитала, навіщо він йому. Він відповів, щоб вона не тривожилася про цей, і велів їй принести бік. Дружина не посміла ослухатися й зробила, як їй було велено.
Тоді селянин побрав бік і сказав: «Який гарний, жирний шматок!» Потім він побрав гострий ніж, підняв бік і простромив його наскрізь. Світло горіло тускніло, і спостерігач підсунувся ближче до вікна, щоб ліпше розглянути, що відбувається у будинку. Селянин став неквапливо наближатися до вікна. Він ніс бік перед собою й розглядав його з усіх боків, але так щоб спостерігач не побачив ножа. Раптово селянин повернувся до вікна й ударив ножем, який був у м'ясі, так що той глибоко встромився у око незваному гостеві, і сказав: «Віднеси цей шматок тому, хто тебе послав». Спостерігач голосно закричав і впав униз. Йому довелося розповісти селянинові всю правду, а потім він умер у страшних борошнах. Селянин сповістив про це справі лагману Йоуну Сигмюндссону. Вони разом прийшли до єпископа, коли той їх не чекав – ще до того, як він довідався про долю своєї людини. Хоча він і заперечував, що винний у случившемся, він Усе-таки розсудив, що самим розумним буде заплатити селянинові більшу суму грошей, а лагман Йоун виніс рішення про те, що людей, яка була у вікна, не мав ніяких прав.
З тих пір єпископові не залишалося нічого іншого, крім як залякувати селян і змушувати їх платити йому, якщо він за допомогою чаклунства пізнавав, що вони не дотримували поста, і вбивати заклинаннями їх худоба, якщо вони не підкорялися йому. Однак він ніколи не сварився з тим селянином, який убив його спостерігача, тому що пам'ятав, як його там зустріли; але він переслідував лагмана Йоуна за те, що той підтримав селянина, і не залишав його у спокої, поки не заподіяв йому великий збиток. Від прикрості Йоун важко занедужав і у день своєї смерті викликав єпископа на суд Божий. Та хоча єпископ був знаючий у чаклунстві, він не зміг побачити, як же так вийшло, що хтось виявився сабоніше його.