Ах, і розсердилася ж сеньйора лиса, коли сеньйор вовк напроти її старого будиночка - навіть не будиночка, а звичайної лисої нори - побудував собі новий просторий палац! Але крутійка була цікава, і коли сеньйор вовк запросив її у гості - помилуватися новим будинком, негайно ж погодилася. Добре потрудився вовк. Були у нього й зал, і спальня, навіть кухня. Але найбільше довелася по душі лисиці комора. Чого тільки не припас собі волчище! А головне - у коморі було дуже багато ласощів: і мигдаль, і груші, і винні ягоди. Лисиця була великий ласункою. Вона обшарила всі кути, обнюхала всі припаси й говорить вовкові:
- Сеньйор кум, одного у вас не вистачає.
- Чого ж?
- Горщика з медом!
А лисиця дуже любила мед. Вона знала, що солодше меду немає нічого на світі.
- Ти права, - погодився вовк.
А саме у цей час під віконцем проходив торговець медом. Він наспівував:
Мед бджолиний Солодкий мед, Мед і у стільнику Та без стільника!
Ах, як сподобалася лисиці ця пісенька. Сподобалася й сеньйорові вовкові. Заплатив він продавцеві полреала. Націдив йому продавець горщик солодкого запашного меду. Поставив вовк горщик у комору, сказав лисиці:
- Ну, кумонька, тепер у мене всього вдосталь. Як буде готовий мій будинок, поласуємо разом на новосілля.
- А коли ж будеш ти справляти новосілля?
- Дуже скоро, але спочатку треба пофарбувати дах, потім приладити ґаночок, а потім скласти огорожу з каменю...
Ну, - думає лисиця, - не швидко дочекаюся я меду! - і розв'язала обдурити сеньйора вовка. Прийшла на інший же день і сказала:
- Сеньйор вовчок, я прийшла до тебе з великим проханням. У мене племянничек народився, треба хлопчиська провідати, а ти, зроби милість, понянчи моїх лисяток, поки я не буду будинку. За це принесу я тобі з гостей пиріжок з варенням, великий-превеликий!
- Кумонька, - заблагав вовк, - а я й не знаю, як лисіють няньчать!
- Але це ж дуже просто. Спершу ти їх покачаєш, потім проспіваєш пісеньку. Вони заснуть, - і не буде у тебе ніякої турботи.
Подумав вовк, погодився й поліз у лису нору. А лисиця нікуди не пішла: забралася до вовка у новий будинок, перерила всю комору - набрала у мішок і груш, і лісових горіхів, дотяглася й до горщика, хоч стояв він на самій верхній полиці. З'їла добру частину меду й з мішком побігла у поле. Ну й весело ж провела цей вечір лисиця: бенкетувала з пастухами, обділила їхніми грушами й горіхами, а вони почастували її молоком і жирним овечим сиром. А вовк сидів у темній норі - неслухняних лисенят няньчив. Одного заколише - іншої плаче, заколише іншого - перший прокинеться. Змучився, поки вернулася лисиця.
- Що ти, кума, так довго?
- Далеко ходила. У струмка була, за мигдальним гаєм. А скільки гостей зібралося! А який гарний хлопчисько!
- Як же племінника назвали? Лисиця запекла у відповідь:
- Я гуляла, бенкетувала. Кликати племянничка Початок! Вовк здивувався:
- Ніколи не чув такого імені!
- Ще б! Це, вовчок, стародавнє ім'я. Таке не щодня почуєш.
- А де пиріжок з варенням?
- По дорозі шпаки склювали.
Розсердився вовк на шпаків, розсердився й на лисицю:
- Так навіщо ж я цілий вечір у норі сидів, як нянька лисіють качав? Пішов, навіть не попрощався. Пішов дах красити.
Але незабаром лисиці знову захотілося покуштувати солодкого меду. Знову прийшла до вовка.
- Сеньйор вовк, зроби милість: племінниця у мене народилася, біжу дівчинку провідати. Понянчи моїх лисенят, поки мене не буде будинку.
- А пиріжків принесеш?
- Два принесу!
Поліз дурний вовк у лису нору, - увесь вечір лисіють качав. Уже дуже
Хотілося йому пиріжків поїсти. А лисиця знову у коморі побувала, полгоршочка
Меду з'їла й з пастухами попировала. Повернулася пізно.
- Нарешті! - зустрів її вовк. - Ну, як назвали дівчисько? Лисиця запекла у відповідь:
- Не дівчисько, а картинка. Кликати дівчисько Половинка! Здивувався вовк:
- Немає такого імені! Крутійка відповіла:
- Це саме новомодне ім'я: його недавно придумали.
- Давай пиріжки!
- По дорозі щиглі склювали!
Ще більше розсердився вовк. Пішов будувати ґаночок. А через день лиса знову до вовка із проханням:
- Понянчи лисіють.
- А хто народився? Дівчинка або хлопчик?
- Племінник! Неодмінно треба провідати! Уже стільки пирогів тобі принесу - цілий мішок! Сказала, навіть мішок показала.
- Обдуриш?
- Немає!
Знову повірив лисиці дурний вовк, поліз у нору лисіють качати. А лисиця-крутійка, як і колись, забралася до вовка у комору - увесь мед без залишку з'їла, у пастухів побувала, з пастухами попировала. Вернулася додому ще пізніше.
- Як справи, нянюшка? Вовк заричав:
- Говори, як назвали дитину, давай мішок з пирогами так спати скоріше лягай, - уже північ!
- Мені, голубчик, не до сну! Кликати племянничка До дна! - запекла лисиця.
- Ну й дурне ім'я!
- Зате солодке. Солодше я не чула.
- А пироги? Знову по дорозі птаха склювали?
- Так ні, у кондитера розвалилася пекти, і всі твої пироги згоріли!
- Ошуканка! - заричав вовк. - Ніколи більше до тебе не прийду! - Вискочив з нори й побіг додому - з каменів стіну складати.
Пройшов час. Непогано відбудував будинок вовчок. Дах пофарбований, ґанок вибудуваний, стіна складена - висока, міцна, хвіртка замкнена на замок: не кличе хазяїн лисицю на новосілля. Крутійка стукається у хвіртку:
- Чи не час слово стримати, сеньйор, - запросити сусідку у гості? Вовк через стіну відповідає:
- Сказав - не прийду до тебе, і ти до мене не ходи.
- Добре, добре, - відповідає лисиця. - Кликати станеш - і те не прийду. Скажи тільки - дах-те ти пофарбував?
- Пофарбував.
- Та ґанок побудував?
- Побудував.
- Та стіну склав з каменю?
- Та стіну склав, і хвіртку замкнув, щоб ти, лисиця, до мене не ходила!
- А хвіртка-те відкривається?
- Відкривається.
- А чи добре вона відкривається?
- Відмінно.
- А ти покажи.
Став вовк відкривати хвіртку, а лисиця - шмиг і вже на ґанку.
- Ухвалюй, хазяїн, гостей!
Побачив вовк - не відскіпатися йому від незваної гості: мимоволі повів лисові у будинок, почастував обідом. Нагодував досита, дістав з верхньої полиці горщик з медом, на стіл поставив, кришку відкрив так так і вимір від подиву: немає нічого у горщику!
- А де ж мед? Уже не чи ти з'їла його, кума? Те початок, те половинку, а потім і до дна усе вишкребла! Тепер я знаю, звідки узялися у тебе племяннички!
- Ненажера! Ласун! - закричала на вовка лиса. - Як не соромно! Сам усе з'їв, а мене - безневинну - обвинувачуєш!
- Ну, кума! Яка ж ти безневинна! Зараз же до лева піду, скаргу на тебе подам!
Довго сперечалися - схрипли від лементу. Нарешті говорить вовкові лиса:
- Ляжемо-но краще спати, сеньйор вовчок. Ранком видніше буде, хто з нас винуватий.
Погодився вовк. Лягли відпочивати. Дивиться лиса - захріп хазяїн.
Полізла у горщик, вибрала з нього залишки меду й обмазала медом вовкові морду.
А ранком будить його:
- Вставай, прокинься! Ось безстидник! Подивися - у тебе вся морда у меді!
Облизнувся вовк - насправді морда у меді!
- Вибач, - говорить, - кума, винуватий. Але чим прагнеш готів заприсягтися - не пам'ятаю, як це трапилося!
На цьому й помирилися. А вовк так дотепер і не зрозумів: коли ж він з'їв горщик меду.