Жили у палаці король із королевою. Якось раз відправився король на війну, а королева залишилася зі своєю ключницею, злий, як змії подколодная. Ішли місяці, і народила королева двох синів і дочка. А ключниця королеві написала, що народилися у нього дерев'яні діти. Король у листі наказав дітей викинути, а королеву вбити. Щоб злій королеву помучити, ключниця її у підвалі замурувала, а дітей поклала у кошик і віднесла на берег ріки неподалік.
Ішов повз городник городин продавати, чує: плаче хтось. Підійшов він і побачив кошик. Побрав її й відніс до себе у будинок, де вони із дружиною вдвох жили. Своїх дітей у них не було, так вони на чужі нарадуватися не могли.
Ішли роки, діти росли здоровіші так веселі, городника із дружиною за батька-мати почитали. Городник бідний був, не міг їм купити іграшок і змайстрував конячок з очерету.
Повернувся король із війни і якось раз проходив тими місцями. Бачить: діти у конячки відіграють, прикрикивают: Скакай, їж, пий! Підійшов він і говорить:
- Де це бачене, щоб очеретяні конячки скакали, їли й пили? А дівчинка йому у відповідь:
-А де це бачене, щоб жінка дерев'яних дітей народила?
Здивувався король і повернувся у палац, задумавшись. Через кілька днів знову йому діти зустрілися. Він запитав, де вони живуть. Діти показали, і король зупинився поговорити з городником. Слово за слово, городник і розповів, що діти у нього приймальні, він їх у ріки знайшов і виростив як рідних.
Тоді король сказав, що дає у палаці свято й запрошує його із дружиною й дітьми.
У призначений день пішли вони у палац, а дівчинка по дорозі говорить братам:
- Не їжте нічого, поки я не спробую.
Прийшли, а у палаці вже столи накриті. Брати від страв очей відірвати не можуть. Сіли вони за стіл, король запрошує: - Пригощайтеся, діти! А дівчинка йому у відповідь:
- Ми не станемо їсти, поки за столом когось не вистачає.
Король здивувався, кого ж, - дівчинка мовчить. Тоді наказав король скликати всіх придворних. Час іде, брати до їжі так і тягнуться. Дівчинка й говорить:
- Ми не станемо їсти, поки немає за столом нашої матінки. Король викликнув:
-Вашої матінки?
- Так, нашої матінки, вона у підвалі замурована, а всі ці ласощі отруєні.
Кинули шматочок кішці під стіл, та проковтнула й негайно вмерла. Король так і застиг від подиву, а потім наказав варті оглянути всі завулки у палаці. Дівчинка говорить, не треба, вона, мол, сама знає, де шукати.
Король поспішив за дітьми. Спустилися вони у той підвал, зруйнували стіну й знайшли там бідну королеву, ледве живу. Король довідався її, обійняв, і усе розцілувалися. А злу ключницю вони стратили й сталі жити-поживати, за столом бенкетувати.