Жили колись у своєму домішці старий з бабою, і були вони такі бідні, що не було у них ніякого добра, крім пряслешка на веретені. А пряслешок той був із чистого золота. Старий щодня ходив на полювання або ловив рибу, тем вони й годувалися. Неподалік від них будинку був високий бугор. Люди говорили, що у ньому живе аульв по імені Кидхюс, якого потрібно остерігатися.
Пішов старий одного разу на полювання, а баба, як звичайно, будинку залишилася. День був погожий, вона винесла прядку на двір і села прясти. Раптом пряслешок побери так звалися з веретена. Покотився він, покотився й закотився невідомо куди. Всполошилась баба й давай шукати пряслешок, а він як крізь землю провалився. Повернувся старий додому, і баба розповіла йому про свою пропажу.
- Не інакше як Кидхюс твій пряслешок украв, — сказав старий. - Таке за ним і колись зауважували.
Та розв'язав він піти до Кидхюсу, щоб змусити його повернути пряслешок або хоча б заплатити за нього. Полегшало на серце у баби. Ось приходить старий до бугра й давай бити по ньому кийком. Кидхюс запитує:
- Хто там стукається у мій будинок?
Старий відповідає:
- Прийшов сусід твій, Кидхюс,
Уже ти не осуди — за пряслешок бабі мабуть що-небудь.
Кидхюс запитав, чого прагне баба.
- Дай їй корову, — сказав старий, — так таку, щоб за один раз давала не менше п'яти літрів молока.
Та Кидхюс дав йому корову.
На інший день баба надоїла стільки молока, що заповнила всі свої жбани, і прийшло їй у голову наварити молочної бовтанки. Так тільки варити було не із чого — борошна у неї не було. Тоді веліла вона старому піти до Кидхюсу й попросити у нього борошна на бовтанку. Ось іде старий до бугра й знову стукає по ньому кийком. Кидхюс озивається:
- Хто там стукається у мій будинок? Старий відповідає:
- Прийшов сусід твій, Кидхюс,
Уже ти не осуди – за пряслешок бабі мабуть що-небудь.
Кидхюс знову запитує, чого прагне баба. А старий говорить, що їм треба борошна, тому що баба бовтанку варити надумала. Дав йому Кидхюс захід борошна, старий відніс її додому, баба наварила бовтанки. Їли старі, ялини, наїлися до відвалу, а у казані усе ще багато бовтанки. Стали вони думати, куди залишки запроторювати, і розв'язали віддати бовтанку Діві Марії. Тільки ось як до неї добратися — дуже вуж вона високо. Та надумали вони попросити у Кидхюса сходи, щоб до неба дістала, — їм усе видалося, що вони мало з нього за свій пряслешок одержали. Пішов старий і постукав по бугру. Кидхюс відгукнувся, як колись:
- Хто там стукається у мій будинок?
Старий відповідає:
- Прийшов сусід твій, Кидхюс,
Уже ти не осуди —
За пряслешок бабі мабуть що-небудь.
Отут Кидхюс розсердився не на жарт:
- Так коли ж я розплачуся з нею за цей пряслешок? - закричав він.
Але старий сказав, що їм потрібна всього лише сходи, щоб піднятися на небо до Діви Марії й віддати їй цебро бовтанки. Добре, приніс Кидхюс сходи та ще сам її й до неба приставив. Зрадів старий — побіг додому за бабою. Побрали вони цебро з бовтанкою й стали підніматися по сходах, але від поспіху у них голова запаморочилася, звалилися вони на землю й розбилися на смерть. Та там, де вони впали, на каменях залишилися білі плями, а де пролилася бовтанка — жовті. Говорять, начебто ці плями дотепер видні.