Жив-Був король із королевою. Короля кликали Хринг, а у королеви було таке дивовижне ім'я, що важко було навіть виговорити. У них був син – прекрасний і відважний принц Хлини. У цьому ж самому королівстві на березі глибокого озера стояла стара халупа, у якій жив бідний мисливець зі своєю хворою дружиною й красунею дочкою Сигни.
Одного разу принц поїхав зі своїми друзями пополювати у ліс. Розгарячившись, він так поглибився у хащу, що не помітив, як втратив товаришів. А коли отямився, уже стемніло, і не було видне ні зги.
У цей час його розстроєні товариші повернулися додому й повідомили короля, що принц зник. Засмучені батьки зараз же оголосили всюди, що той, хто знайде принца Хлини й поверне його у палац, одержить півцарства. Три дні сотні кращих мисливців з борзими собаками обшукували кожний куточок заповідного лісу, але усе було даремне – принц безвісти зник.
Незабаром звістка про зниклого молодого спадкоємця досяглася й хатини бідного мисливця. Сигни загорнула у вузлик шматочок хліба, надягла на ноги черевики на товстій підошві й відправилася на пошуки. чи Довго, чи коротко йшла вона й прийшла нарешті до густого лісу. У краю лісу була глибока-преглибока печера. Сигни, недовго думаючи, змело ступнула вглиб. Та що ж вона там побачила?
Усередині стояли два величезні ліжка. Покривало на одній з них було із чистого срібла, а на іншій переливалося золотом. Подушки були з небесно-голубого шовку, а по ньому були виткані тонкою пуховою ниткою білосніжні лебеді. Навколо них були написані дивовижні слова. Зачарована такий красою, Сигни стояла не рухаючись, і раптом, придивившись, вона побачила на одній з ліжок сплячого принца. Це був Хлини! Вона кинулася до нього й щосили прийнялася термосити, але Хлини спав безпросипним сном. Раптом зовні почувся шум, і Сигни ледь встигнула сховатися за дверима, як у печеру ввірвалися дві страшні відьми. Одна з них, потягнувши носом, закричала моторошним голосом:
- Фу-Фу, пахне людським духом!
Молода відьма заперечила їй:
- Що ти, це наш маленький принц.
Потім вони підійшли до ліжка, на якому безтурботно спав Хлини, і прокричали:
Прокидайся, прокидайся,
Ти й так вуж довго спав,
Але ж новий день настав.
Виткані на подушках лебеді раптом ожили й запекли, і принц Хлини відкрив ока. Тоді молода відьма підбігла до нього й запитала:
- Принц, ти прагнеш їсти?
- Ні, чаклунка, не прагну, – відповів принц.
- Принц, – знову запитала відьма, – ти одружишся на мені?
- Ні, чаклунка, не одружуся.
Відьма прямо-таки позеленіла від злості й закричала:
Засип, засип
Та мене не дратуй.
Лебеді знову запекли, і Хлини знову заснув. Відьми щільно повечеряли й, зручно влаштувавшись на срібному ліжку, теж заснули.
Ранком, тільки-но прокинувшись, молода відьма знову підбігла до принца й закричала:
Прокидайся, прокидайся,
Ти й так вуж довго спав,
Але ж новий день настав.
Лебеді запекли, і принц прокинувся.
- чи Прагнеш ти є? - запитала його відьма.
Принц відмовився.
- чи Одружишся ти на мені? - знову запитала вона.
Та принц відмовився знову. Розлютована відьма наказала лебедям проспівати сонну пісню й приспати принца, а сама разом з бабою матір'ю полетіла по справах.
Тільки-но вони зникли, бідн крихта, що тремтить від страху, Сигни вибігла зі свого вкриття й, підійшовши до принца, зашептала чарівні слова:
Прокидайся, прокидайся,
Ти й так вуж довго спав,
Але ж новий день настав.
Білосніжні лебеді запекли, і принц прокинувся. Він був страшно здивований: замість потворної, брудної відьми-потвори він побачив перед собою дивну красуню. Сигни повідала йому, хто вона, а він розповів їй про свої халепи: про те, як його піймали й зачарували дві відьми, притягли до себе у печеру й намагалися насабоно змусити його одружитися на одній з них.
- Ось що ми зробимо, – сказала принцові Сигни. - Коли відьми прилетять сюди й будуть запитувати тебе, чи прагнеш ти їсти й одружишся чи на одній з них, ти на усе погоджуйся, але зажадай спочатку, щоб вони розповіли тобі, що написане на цих шовкових подушках і чому вони займаються цілий день у лісі.
Хлини пообіцяв виконати усе у точності, як веліла Сигни. Вони весело провели час, відіграючи у шахи, а коли настав вечір, Сигни приспала принца й, сховавшись за дверима, стала чекати. Незабаром повернулися відьми. Вони розвели вогонь, приготували їжу й, розбудивши принца, сталі знову запитувати його про їжу й одруження. До їхнього найбільшого подиву, принц на всі лагідно відповідав: «Так». Але наприкінці додав, що праг би неодмінно довідатися, що написане у нього на шовковій подушці.
- Це заклинання, – відповіла відьма. - Якщо ти двічі вимовиш: «Агов, постіль, лети, і мене забирай», те постіль стане як чарівний килим-літак і доправить тебе, куди ти побажаєш.
Принц подякував їй і запитав:
- А що ти робиш цілий день у лісі?
Та відьма відповіла:
- Ми полюємо, а потім відпочиваємо під старим дубом і стережемо наше яйце життя.
- А що це таке? - поцікавився Хлини.
- У цім яйці укладені наші життя, і якщо воно розіб'ється, ми вмремо.
Принц прикинувся страшно утомленим і ліг спати. Відьми приспали його, а самі, щільно повечерявши, теж лягли. Ранком вони прокинулися й відразу ж відправилися у ліс.
Крихта Сигни вибігла зі свого вкриття, розбудила принца й сказала:
- Побери свій лук і стріли, біжимо скоріше у ліс. Ти повинен знищити це яйце, інакше відьми вб'ють нас.
Принц побрав свій лук, посадив Сигни на ліжко й сказав:
Агов, постіль, лети,
Та мене забирай.
Не встигнув він домовити, як ліжко разом з покривалом і шовковими подушками виявилася у повітрі, і не пройшло хвилини, як вона опинилася на верхівці старого дуба. Сигни із принцом швидко зстрибнули й причаїлися у галузях. Зверху їм були добре видні відьми, які сторожили своє яйце. Принц прицілився й, туго натягнувши тятиву, вистрілив у яйце, яке відразу розлетілося на тисячі дрібних шматочків. Бездиханні відьми впали до підніжжя дуба. Принц підхопив Сигни, посадив її на чарівне ліжко, і вони полетіли у палац.
У нестямі від радості, король із королевою відразу обвінчали їх у палацовій церкві. Матінку Сигни вилікували, а батька оселили у замку й зробили королівським єгерем.