У печері у одній з гір жила-була велетка. Займалася вона тим, що грабувала людей по сусідству.
Поблизу жила одна видна жінка, і був у неї єдиний син. У неї були дуже гарні шахи, які їй подарував її покійний чоловік, і вони їй дуже подобалися.
Одного разу вона відправилася по справах разом із сином; у хатині ж нікого не залишилося. Велетка провідала про цей і відразу ж з'явилася, щоб викрасти шахи, і віднесла їх із собою.
Незабаром жінка прийшла додому, побачила, що шахи пропали, і відразу ж догадалася, хто всьому провиною. Тоді вона покликала свого сина, сказала йому, куди йти й пригрозила вбити його, якщо він не принесе шахи.
Хлопчик з ревінням відправився до печери велетки, і коли та його побачила, то обрадувалася й сказала своєї дочки:
- Геть іде старухин хлопчисько. Доки мене не буде, звариш його для мене, але перед цим витягни сухожилля й прив'яжи їх до ручки казана.
Потім баба пішла, а дівчинка розв'язала перерізувати хлопчикові горло. Але він попросив її спочатку показати йому всі старухини коштовності, що вона й зробила. Потім він сказав, що краще б їм помірятися силами у боротьбі; і коли вони стали боротися, вийшло так, що вона виявилася внизу. Тоді він вихопив у неї ніж, перерізував їй горло, переодягся у її одяг і почав її варити.
Спочатку він не знав, як бути із сухожиллями, але потім йому спала на думку гарна думка; він вискочив назовні до коня, який стояв поблизу, відрубав йому член і прив'язав до ручки казана. Отут баба прийшла додому й запитала:
- Ти добре прив'язала мій шматок?
- Так, – відповів хлопчик, якого вона прийняла за свою дочку.
Тоді вона побрала свій шматок і сказала:
- Гарний, тільки твердий.
Потім вона почала є м'ясо й раптом почула голос із казана:
- Ох, ох, мама, ти мене їж, мама, ти мене їж!
Велетці стало так погано, що вона з виттям кинулася назовні, але поспіхом упала й зламала собі шию.
Хлопчик же пішов з печери, побравши із собою стільки всякої всячини, скільки міг віднести, і серед усього цього добра виявилися й шахи. На цьому казка кінчається.