Жили на одному хуторі чоловік із дружиною, у них було багато дітей. А працівників вони тримали мало, хоча й були багаті — хазяїн на всю округу славився жадібністю. У нього був заведений такий звичай: він самоособисто розпоряджався всіма припасами й щодня видавав дружині для готування стільки, скільки вважав потрібним. Дуже страждала дружина від його жадібності. Якось раз знадобилося хазяїнові на два дні відлучитися з будинку. Тільки він виїхав, господарка наказала пастухові пригнати овець додому. Вона сказала, що прагне заколоти вівцю пожирніше й нагодувати досита голодних діточок і працівників.
Пастух так і зробив. Вівцю закололи, зварили, і ввечері усе наїлися до відвалу. Тільки усе повечеряли й розійшлися, пролунав стукіт у двері. Господарка сама пішла відкривати, але спершу з обережності запитала, хто там. Відгукнувся хазяїн. Вона впустила його й запитала, чому він повернувся завчасно. Він нічого не відповів і швидко пройшов у кімнату. Там він відразу догадався, що відбулося у його відсутність, хоча по домочадцях нічого помітно не було, тільки одна дитина лежала у постелі й відіграв з баранячою порібниною. Хазяїн відібрав у дитини кістка, уважно оглянув її й запитав:
- Звідки ця кістка?
Господарка відповіла, що дитина, вірно, знайшов її де-небудь надворі.
- Видне, вона недовго там валялася, — помітив хазяїн, — зовсім свіжа.
Господарка замість відповіді запропонувала йому поїсти, але він її не слухав.
- Звідки ця кістка? - знову запитав він.
Тоді господарка попросила його не приставати до неї із цією кісткою.
- Не муч себе даремно, — сказала вона. - Ти й так вуж перевівся, стільки витрачаєш сил, щоб нас усіх голодом вморити. Лягай-но краще спати.
Але хазяїн не міг заспокоїтися й усе допитувався:
- Звідки ця кістка?
На інший день хазяїн не встав з постелі. Кілька днів він пролежав, дошкуляючи всіх своїми стогонами, і нарешті помер. Господарка відправила пастуха до пастора, церковного старости й іншим шановним людям приходу зі звісткою, що її чоловік умер і вона просить прийти й допомогти їй його поховати. Пастух привів усі, кого вона покликала, і господарка провела їх до небіжчика.
- Допоможіть мені скоріше поховати його, — сказала вона. - Я не стану скупитися на витрати, мені хочеться проводити чоловіка у останню путь як личить. Я щедро заплачу вам за ваші праці — така допомога заслуговує дяки.
Гості поспішили виконати її прохання, поклали хазяїна у труну й перенесли у церкву. Пастор вимовив надгробне слово, і труна понесли на цвинтар. Тільки його вилучили у могилу, як пролунав голос небіжчика:
- Звідки ця кістка?
Вийняли труна з могили, відкрили кришку й бачать: живий хазяїн - те, від жадібності ожив. Отут пастор і інші шановні люди прийнялися його корити за те, що він дозволяє жадібності брати над собою верх і псує життя собі й іншим. Та говорять, після цієї історії хазяїна як підмінили, — більше він уже ніколи не втручався у справи дружини. Стали вони жити у злагоді й спокої, і він до самої своєї смерті, цього разу цілком благопристойної, жодного разу не запитав дружину, звідки узялася та кістка.