Трапилося так, що трохи людей зі Скагафьерда, як часто бувало, поїхали пізнім летом ловити рибу на Південний Мис. Вони захотіли скоротити собі шлях і відправилися через Гримово Межиріччя, що поблизу Пустища Орлиного Озера. Вони прагли швидше добратися й поїхали на південь уздовж льодовика, але коли вони випливали через пустельну місцевість, почалася заметіль із туманом, і вони заблудилися. Нарешті, вони вийшли до високих гір з високими скелями. Справа наближалася до вечора, і вони стали шукати собі пристановище. Вони знайшли поруч із горою печеру, оглянули її й розмістилися усередині зі своїми кіньми й поклажею. Вони дали сіно своїм коням, а самі теж сіли їсти.
Поки вони їли, до них вийшла жінка приємної зовнішності, але вона мовчала. Вони звернулися до неї й запитали у неї ім'я, а вона відповіла, що її кличуть Асгерд. Вони запитали, одна чи вона тут. Вона відповіла, що більше тут нікого немає. Вони запитали, що трапилося. Вона нічого не відповіла, а потім залишила їх.
Ранком распогодилось, і вони зібралися у шлях. Ця жінка знову прийшла й небагато поговорила з ними. Вони дали їй їжі й потім відправилися ладь. Один з них був особливо гарний. Коли вони від'їхали недалеко, він поплескав себе по кишені й не виявив свого ножа. Він повернувся у печеру й почав його шукати.
Тоді прийшла ця жінка й запитала, що йому потрібно. Він відповів, що шукає свій ніж. Вона сказала, що допоможе у цьому й простягнула йому ніж, і сказала, що зробила так, тому що прагла поговорити з ним наодинці. Він здався їй найблагороднішим зі своїх товаришів.
- Я прагла розповісти тобі, як я виявилася я отут. Мене відвезли зі Швеції. Я дочка ярла з Гаутланда, і викрали мене величезні старий і баба у обличьи звірів. У них був молодий син, і вони збиралися женити його на мені, але я попросила відстрочки у півтора року. Але за цей час трапилося так, що юнак занедужав і вмер.
Старий і баба добре ставилися до мене. Я служила їм кілька років. Старий занедужав і вмер. Я залишилася з бабою, тому що я не знала, що робити у невідомій мені країні, також я не могла кинути бабу напризволяще. Але незабаром умерла й баба, і з тих пір я живу тут.
А тепер у мене до тебе прохання: прийди сюди навесні й забери мене звідси, якщо я ще буду жива, тому що важко тут жити.
Він пообіцяв. Вони попрощалися, і він зустрівся зі своїми супутниками, які чекали його. Навесні він відправився на північ, розшукав печеру, знайшов дівчину живої й побрав її до себе жити.
Йому довелося повернутися за її майном, яке складалося з різних коштовностей. Він обміняв їх на гарну землю для хутора. Потім він одружився на Асгерд, і вони добре жили разом. Ось і вся історія.